Чарлі і шоколадна фабрика
Шрифт:
Та вам тепер, либонь, цікаво,
чи хтось судити має право
лише Веруку Солт одну,
і всю розбещення вину
приписувати тільки їй —
зіпсутій, але ж не лихій?
То хто ж її так зіпсував?
Хто їй постійно потурав?
Нікчему з неї хто зробив?
Хто грішний тут? Хто завинив?
На жаль, ця відповідь — сумна,
бо чітко вказує вона,
що лихо власними руками
тут сотворили ТАТО й МАМА!
Тому радіє цілий світ,
що й їх забрав сміттєпровід
(чи сміттєпровід? —
вони поринули на дно.
— Я ще такого не бачив! — вигукнув містер Вонка. — Діти зникають, мов ті кролики! Та ви не журіться! Усі вони вийдуть сухі з води!
Містер Вонка глянув на невеличкий гурт гостей, що стояли біля нього в коридорі. Дітей тепер лишилося тільки двійко — Майк Тіві та Чарлі Бакет. І ще було троє дорослих — пан і пані Тіві та дідунь Джо.
— То що, рушаємо далі? — запитав містер Вонка.
— Так! — вигукнули в один голос Чарлі та дідунь Джо.
— Мені вже ноги болять, — пожалівся Майк Тіві. — Я хочу до телевізора.
— Якщо ти втомився, то поїдемо ліфтом, — сказав містер Вонка. — Він отам. Скоріше! Заскакуйте! — Він метнувся через коридор до подвійних дверей. Двері розсунулися. Двоє дітей і дорослі зайшли всередину.
— Ну от, — вигукнув містер Вонка, — яку тепер натиснемо кнопку? Вибирайте!
Чарлі Бакет здивовано роззирнувся. Він ще ніколи не бачив такого чудернацького ліфта. Кнопки були скрізь! Стіни і навіть стеля були вкриті нескінченними рядами чорних кнопочок! На кожній стінці їх було не менше тисячі, а ще тисяча на стелі! І тут Чарлі помітив, що біля кожної кнопочки є крихітна наклейка з назвою приміщення, в яке потрапиш, коли натиснеш цю кнопку.
— Це не якийсь там звичайний ліфт, що їздить тільки вгору-вниз! — гордо повідомив містер Вонка. — Цей ліфт може їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і... на небеси! Він доставить вас у будь-яке приміщення фабрики! Натискаєш кнопку — і шурх! — уже мчиш!
— Дивовижно! — пробурмотів дідунь Джо. Його сяючі від захвату очі оглядали безконечні ряди кнопок.
— Кабіну ліфта зроблено з товстого прозорого скла! — похвалився містер Вонка. — Стінки, двері, стеля, підлога — все скляне, щоб вам було добре видно!
— Та нема ж на що дивитися, — сказав Майк Тіві.
— Виберіть якусь кнопку! — звелів містер Вонка. — Хлопчики можуть натиснути по кнопці. Тож вибирайте! Скоріше! У кожному приміщенні виготовляють щось смачне й чудове пречудове.
Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок.
«ШАХТА З ВИДОБУВАННЯ ДРАЖЕ «МОРСЬКІ КАМІНЧИКИ» — ГЛИБИНА ТРИ КІЛОМЕТРИ» — було написано на одному.
«ЛЬОДЯНИКОВА
А тоді ще: «ВОДЯНІ ПІСТОЛЕТИ З ПО-ЛУНИЧНИМ СОКОМ».
«ІРИСКОВІ ЯБЛУНІ ДЛЯ ВАШОГО САДУ — ВСІХ РОЗМІРІВ».
«ВИБУХОВІ ЦУКЕРКИ ДЛЯ ВАШИХ ВОРОГІВ».
«ЧУПА-ЧУПСИ, ЩО СВІТЯТЬСЯ — ДЛЯ СПОЖИВАННЯ ВНОЧІ В ЛІЖКУ».
«М’ЯТНІ ЖЕЛЕЙКИ ДЛЯ СУСІДСЬКОГО ХЛОПЦЯ — ЩОБ ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ ХОДИВ З ЗЕЛЕНИМИ ЗУБАМИ».
«КАРАМЕЛЬКОВІ ПЛОМБИ — ЗАБУДЬТЕ ПРО ЗУБНИХ ЛІКАРІВ».
«ГУБОСКЛЕЮВАЛЬНА ХАЛВА ДЛЯ БАЛАКУЧИХ БАТЬКІВ».
«ЗВИВАЛЬНІ ЛАСОЩІ, ЩО ПІСЛЯ КОВТАННЯ СМАЧНО ЗВИВАЮТЬСЯ В ЖИВОТІ».
«НЕВИДИМІ ШОКОЛАДКИ, ЩОБ ЇСТИ НА УРОЦІ».
«ГЛАЗУРОВАНІ ОЛІВЦІ ДЛЯ СМОКТАННЯ».
«ЛИМОНАДНІ ПЛАВАЛЬНІ БАСЕЙНИ».
«ЧАРІВНА РУЧНА ПОМАДКА — САМА В РУЦІ, А СМАК НА ЯЗИЦІ».
«ВЕСЕЛКОВЕ ДРАЖЕ — СМОКЧИ І ПЛЮЙ ШІСТЬМА РІЗНИМИ БАРВАМИ».
— Швидше, швидше! — підганяв містер Вонка. — Скільки можна чекати!
— А тут немає «Телевізійного цеху»? — поцікавився Майк Тіві.
— Звичайно. Є й телевізійний цех, — відповів містер Вонка. — Ота кнопка, — показав він пальцем.
Усі глянули туди. На малесенькій наклейці біля кнопки було написано: «ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД».
— Ура! — зрадів Майк Тіві. — Це для мене! — І натис великим пальцем на кнопку. Миттю щось страшенно засвистіло. Двері з брязкотом зсунулися і ліфт смикнувся, ніби вжалений осою. Але він смикнувся вбік! І всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу.
— Вставайте, вставайте! — крикнув містер Вонка, заливаючись реготом.
Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали.
— Рятуйте! — заволала пані Тіві.
— Прошу вас, мадам, — галантно запропонував їй руку містер Вонка. — Отак! А тепер хапайтеся за ремінці! Усі хапайтесь за ремінці! Поїздка ще не завершилася!
Дідунь Джо звівся, похитуючись, на ноги й схопився за ремінець. Малий Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився.
Ліфт летів зі швидкістю ракети. Тепер він повернув угору. Мчав вище-вище-й-вище — і трохи навскоси, мовби видирався на крутезну гору. А тоді полетів каменем униз, ніби добрався до вершини тієї гори й зірвався з неї в безодню. Чарлі відчув, наче щось обірвалося в животі, а дідунь Джо закричав:
— Ура! Летимо!
А пані Тіві закричала:
— Канат обірвався! Ми зараз розіб’ємося!
А містер Вонка сказав:
— Спокійно, шановна пані, — і підбадьорливо поплескав її по руці.
Тоді дідунь Джо глянув на Чарлі, що вп’явся йому в ноги, й запитав:
— Як почуваєшся, Чарлі?
Чарлі у відповідь крикнув:
— Це класнючо! Як американські гірки!
А крізь скляні стінки ліфта вони уривками бачили різні цікавинки й чудасії, що діялися в деяких приміщеннях: