Чарлі і шоколадна фабрика
Шрифт:
Екран замерехтів і засвітився. Тоді посеред екрана зненацька з’явилася маленька плиточка шоколаду.
— Беріть! — закричав містер Вонка, збуджуючись дедалі більше.
— Як же його взяти? — зареготав Майк Тіві. — Це ж тільки картинка на телеекрані!
— Чарлі Бакет! — крикнув містер Вонка. — Ти бери! Хапай!
Чарлі простяг руку і торкнувся екрана, аж раптом, якимось дивом, шоколадна плитка опинилася в його долоні. З подиву він ледь її не впустив.
— Їж! — звелів містер Вонка. — Куштуй! Буде смачно! Це та сама
— Це просто дивовижно! — роззявив рота дідунь Джо. — Це... це... це справжнє чудо!
— Ви лишень уявіть, — вигукнув містер Вонка, — коли я цю систему поширю по всій країні... ви сидітимете вдома, дивлячись телевізор, і раптом на екрані з’явиться реклама, а голос диктора скаже: «ЇЖТЕ ШОКОЛАДКИ «ВОНКА»! ВОНИ НАЙКРАЩІ В СВІТІ! ЯКЩО НЕ ВІРИТЕ, ПОКУШТУЙТЕ САМІ — ПРОСТО ЗАРАЗ!» — І ви простягаєте руку й берете шоколадку! Як вам, га?
— Грандіозно! — закричав дідуньо Джо. — Це змінить увесь світ!
Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо, побачивши, як передали по телевізору плитку шоколаду.
— Містере Вонко, — вигукнув він, — а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу?
— А щоб тебе качка копнула! — обурився містер Вонка. — Не згадуй при мені цю гидоту! Ти знаєш, з чого роблять вівсянку? Її роблять з отієї кучерявої дерев’яної стружки, що залишається в стругачках для олівців!
— Але ви змогли б, якби забажали, передати її по телебаченню, так само, як шоколад? — запитав Майк Тіві.
— Певно, що міг би!
— А людей? — не вгавав Майк Тіві. — Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?
— Живу людину! — вигукнув містер Вонка. — У тебе що, не всі дома?
— Але чи можливо це зробити?
— О Господи, дитино, я справді не знаю... думаю, що можна було б... так, я майже впевнений, що можна... авжеж, можна... хоч я волів би не ризикувати... бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків...
Та Майк Тіві вже зірвався й побіг. Щойно почувши слова містера Вонки: «Я майже впевнений, що можна... авжеж, можна», він розвернувся й стрімголов помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.
— Дивіться на мене! — кричав він на бігу. — Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!
— Ні-і-і-і-і! — заволав містер Вонка.
— Майк! — заверещала пані Тіві. — Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!
Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу
— Бувайте здорові й не кашляйте! — вигукнув він, рвонув рубильник на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи.
Сліпучий спалах.
Тоді запала тиша.
Тоді почала бігти пані Тіві... але завмерла посеред зали... і не могла зрушити з місця... стояла й дивилася туди, де був її син... тоді роззявила свого великого червоного рота й заголосила:
— Його не стало! Його не стало!
— Ой біда, біда! Він справді зник! — вигукнув пан Тіві.
Містер Вонка підбіг до пані Тіві й лагідно поклав їй руку на плече.
— Надіймося на краще, — сказав він. — Молімося, щоб ваш хлопчик вийшов на другому кінці неушкоджений.
— Майк! — лементувала пані Тіві, обхопивши руками голову. — Де ти?
— Я тобі скажу, де він, — утрутився пан Тіві, — пролітає десь над нами мільйонами крихітних шматочків!
— Не кажи такого! — ридала пані Тіві.
— Треба дивитися телевізор, — сказав містер Вонка. — Він от-от може там з’явитися.
Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.
— Довго ж він добирається, — сказав пан Тіві, витираючи лоба.
— Ой, Боже ж мій, Боже, — примовляв містер Вонка, — хоч би по дорозі не загубив яку частину.
— Що це має означати, до дідька? — грізно спитав пан Тіві.
— Не хочу вас лякати, — пояснив містер Вонка, — але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.
Пані Тіві з жаху верескнула.
— Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?
— Сподіваюся, це буде верхня половина, — буркнув пан Тіві.
— Стривайте! — вигукнув містер Вонка. — Дивіться на екран! Там щось відбувається!
Екран раптом замерехтів.
Тоді з’явилися хвилясті лінії.
Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли.
І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.
— Ось він з’являється! — заволав містер Вонка. — Так, це він!
— Чи він хоч цілий? — тривожилася пані Тіві.
— Ще не знаю, — відповів містер Вонка. — Погано видно.
Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з’являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.
— Але ж він тепер карлик! — крикнув пан Тіві.
— Майчику, — вигукнула пані Тіві, — з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло?
— Він що, не стане більший? — обурився пан Тіві.
— Поговори зі мною, Майчику! — благала пані Тіві. — Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!