Чарлі і шоколадна фабрика

Даль Роальд

— З неї миттю вичавлять соки! — заявив містер Вонка. — Закотять її в сокочавильну машину, і Віолета вийде звідти тоненька, як сопілочка!

— А вона й далі буде така синя? — запитав Чарлі.

— Вона буде фіолетова! — вигукнув містер

Вонка. — Гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п’ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!

— Якщо ви вважаєте, що жуйка така гидка, — втрутився Майк Тіві, — то чого ж тоді виготовляєте її на своїй фабриці?

— Що ти там бурмочеш, — скривився містер Вонка. —

Не розберу ні слова. Скоріше! Ходімо! Швиденько! За мною! Ми знову підемо коридорами! — І з цими словами містер Вонка помчав до дальнього краю цеху винаходів і зник у потаємних дверцятах, схованих за численними трубами та печами. П’ятеро дорослих і троє дітей — Верука Солт, Майк Тіві та Чарлі Бакет — кинулися за ним.

Чарлі Бакет побачив, що вони знову опинилися в якомусь із довжелезних рожевих коридорів. Від нього навсібіч відходило безліч інших рожевих коридорів. Містер Вонка мчав попереду, завертаючи то ліворуч, то праворуч, то праворуч, то ліворуч, а дідунь Джо все примовляв:

— Міцно тримайся за руку, Чарлі. Тут загубитися — це страшне.

Містер Вонка говорив:

— Досить гаяти час! Якщо будемо так повзти, то нікуди не потрапимо! — І мчав далі нескінченними рожевими коридорами у своєму чорному циліндрі й темно-фіолетовому оксамитовому фраці, хвости якого лопотіли в нього за спиною, наче прапор на вітрі.

Вони проминули якісь двері, тоді ще одні, і ще. Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано, за деякими лунало чудернацьке клацання, з замкових щілин просочувалися звабливі запахи, а з-під дверей то тут то там виривалися цівочки різнобарвної пари.

Дідунь Джо і Чарлі майже бігли, щоб не відстати від містера Вонки. Іноді вони навіть встигали читати написи на деяких дверях. На одних було написано: «ЇСТІВНІ ЗЕФІРНІ ПОДУШЕЧКИ».

— Зефірні подушечки — це смакота! — вигукнув на бігу містер Вонка. — Коли я завезу їх у крамниці, то за ними шалітимуть! Але нема коли туди заходити! Ані хвильки!

На інших дверях був напис: «ЛИЗАЛЬНІ ШПАЛЕРИ ДЛЯ ДИТЯЧИХ КІМНАТ».

— О, що то за насолода, ці лизальні шпалери! — крикнув, пробігаючи, містер Вонка. — На них намальовано фрукти: банани, яблука, помаранчі, виноград, полуниці, дріманиці...

— Дріманиці? — не зрозумів Майк Тіві.

— Не перебивай! — вигукнув містер Вонка. — На шпалерах намальовано різні фрукти, і якщо лизнути малюночок з бананом, то він має смак банана. Якщо лизнути полуницю, то вона смакуватиме, як полуниця. А якщо лизнути дріманицю, то вона буде на смак точнісінько, як дріманиця...

— А яка на смак дріманиця?

— Ти знову щось бурмочеш, — скривився містер Вонка. — Наступного разу говори голосніше. Ідемо далі! Швидше!

«ГАРЯЧЕ МОРОЗИВО ДЛЯ ХОЛОДНИХ ДНІВ» — було написано на наступних дверях.

— Надзвичайно корисне взимку, — сказав, не зупиняючись, містер Вонка. — Гаряче морозиво вас зігріє, коли надворі холодно. А ще я роблю гарячий лід для гарячих напоїв. Від гарячого льоду гарячі напої стають

ще гарячіші.

«КОРОВИ, ЩО ДОЯТЬСЯ ШОКОЛАДНИМ МОЛОКОМ» — такий був напис на інших дверях.

— О, мої гарнюні корівки! — вигукнув містер Вонка. — Як я їх люблю!

— А чого на них не можна глянути? — запитала Верука Солт. — Чого ми пролітаємо повз такі цікаві зали?

— Зупинимось, коли буде треба! — відповів містер Вонка. — Не будь така нетерпляча!

«ЛЕТЮЧІ ШИПУЧКИ» — було написано на наступних дверях.

— О, це просто казкові напої! — крикнув містер Вонка. — Вони наповнюють вас бульками, а бульки наповнені спеціальним газом, а той газ такий летючий, що підносить вас над землею, мов повітряну кульку, і ви летите вгору, аж доки гупнетеся головою об стелю... і так там і залишитесь.

— А як тоді спуститися вниз? — запитав Чарлі.

— Ясно як — треба відригнути, — пояснив містер Вонка. — Щосили — голосно, сильно й смачно відригуєте, і газ виходить угору, а ви — падаєте вниз! Тільки не пийте цих напоїв надворі! Ніколи не відомо, як високо вас занесе.

Якось я дав напитися старому умпа-лумпі на фабричному подвір’ї, і він полетів — усе вище й вище, аж поки зовсім зник з очей! Було так сумно. Я його більше ніколи не бачив.

— Хай би був відригнув, — сказав Чарлі.

— Звісно — хай би, — погодився містер Вонка. — Я стояв і кричав йому: «Та відригни ж, старий дурню, відригни, бо не повернешся на землю ніколи!» Але він не зміг, чи не захотів, чи не зумів, я вже й не знаю. Може, був занадто чемний. Тепер він, мабуть, десь на Місяці.

На ще одних дверях був напис: «КВАДРАТНІ ЦУКЕРКИ, ЩО ОБЕРТАЮТЬСЯ КРУГЛИМИ».

— Стривайте! — вигукнув містер Вонка, раптово зупиняючись. — Я дуже пишаюся своїми квадратними цукерками, що обертаються круглими. Зазирнімо сюди.

Усі зупинилися і з’юрмилися біля дверей, верхня половинка яких була скляна. Дідунь Джо підняв Чарлі, щоб тому краще було видно, і Чарлі, зазирнувши, побачив довжелезного стола, на якому нескінченними рядами лежали квадратні білі цукерочки. Вони дуже нагадували квадратні грудочки цукру-рафінаду — хіба що на кожній збоку було намальоване кумедне рожеве личко. При кінці стола кілька умпа-лумпів старанно малювали на цукерках нові й нові личка.

— Ось вони! — вигукнув містер Вонка. — Квадратні цукерки, що обертаються круглими!

— Не бачу, щоб вони ставали круглими, — знизав плечима Майк Тіві.

— Вони все ще квадратні, — погодилася Верука Солт. — Абсолютно квадратні.

— А вони і є квадратні, — сказав містер Вонка. — Я не казав, що вони не квадратні.

— Ви сказали, що вони круглі! — наполягала Верука Солт.

— Я такого не казав, — обурився містер Вонка. — Я казав, що вони обертаються круглими.

— Але ж вони не обертаються круглими! — не вгавала Верука Солт. — Вони квадратні!