Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя
Шрифт:
На річницю нашого спільного життя вирішила зробити йому подарунок. Зранку я
подалася до адвоката, який колись вів справи нашої сім’ї.
Я не знала, як піднести подарунок, не знала, як коханий відреагує на мою дарчу. Але
мені хотілося показати, що я віддаю йому не тільки саму себе - до останку, а й усе, що
належить мені. Сказала йому про це за вечерею. І вперше побачила, як він уміє гніватися.
– Навіщо ти це зробила?
– спохмурнів він.
– Тобі
люблю тебе? Мені не потрібні докази твого кохання! Мені взагалі нічого не потрібно, зрозумій!
Іншого я й не чекала. Спробувала владнати непорозуміння, хотіла навіть розірвати
папери, але в останній момент таки сховала їх до шафи. І сказала, що хочу належати йому
повністю і що це - мій перший самостійний вчинок, який здається мені правильним і при
ємним. І він змирився. Любий мій хлопчик.
Він часто впадав у депресії. Скаржився на роботу, на байдужість і нерозуміння
оточення. Він був щасливий тільки тут, зі мною - я це знала точно. Іще знала (встигла
зрозуміти за цей рік), що його легко можуть обдурити чи скривдити, а він готовий
допомагати кожному, хто попросить про допомогу, -як тоді мені біля магазину. Я так
любила, коли його обличчя світлішало, коли він сміявся…
Якось він прийшов додому веселий, з якимось паперовим згортком у руках.
– Що я тобі зараз розповім!
– радісно почав він. Я познайомився з надзвичайною
людиною! З тих геніальних, що опинилися за бортом життя й у забігайлівках цитують
Бодлера. Обожнюю таких людей і схиляюся перед ними. Але - все по порядку. Заходжу до
кав ‘ярні й бачу: сидить за столиком такий колоритний тип і щось малює на клаптику
паперу. Підсів до нього. Розговорилися. Він попросив купити йому чарку, розплатився -
ти тільки подумай!
– ось цим малюнком. Це - геніально! Сьогодні ж замовлю велику
рамку.
І він розгорнув переді мною рулон. Малюнок, виконаний олівцем, справді справляв
враження. Я одразу не збагнула, що на ньому зображено. Це була абстракція, але яка!
Одна лінія плавно переходила в іншу, закручувалася, розгалужувалася на тисячі
тонесеньких «вусиків”. Здавалося, вона затягує у свої глибини. Відірвати погляд було
неможливо. Я стояла, мов загіпнотизована задихаючись від захоплення і якоїсь боязні, що
не виплутаюся з цього лабіринту.
У той-таки день ми купили велику, дуже гарну рамку Картину ми повісили у нашій
спальні. Засинаючи, я невідривно дивилася в неї - саме «в неї», бо вона була дзеркалом, а
точніше - задзеркаллям, таємничим світом геніального художника.
Як
цілував у щоку, коли йшов на роботу. Я розплющила й одразу ж знову заплющила очі -
такий могутній потік енергії хлинув на мене з картини. Мені хотілося продовжити
задоволення, і я із заплющеними очима відновила в пам’яті лінії малюнка. Так діти
вивчають візерунок на килимі або чудернацькі тріщини на стелі, вгадуючи в них табуни
оленів, дикі джунглі, загадкові письмена. Я подорожувала поглядом по картині доти, доки
не навчилася бачити її в цілому. У якийсь момент мені здалося, що на ній зображені
понівечені срібною кулею нутрощі реліктової тварини, за хвилину я побачила в самому
центрі око, погляд якого пронизував наскрізь, пізніше я зрозуміла, що це зовсім не око, а
ембріон, який затишно скрутився в чиїйсь утробі, оповитий найтоншими переплетіннями
судин. Картини, що я їх собі уявляла, змінювалися з неймовірною швидкістю,
відкриваючи нові й нові лінії, і кожна вела до свого сюжету. Найчастіше він був
трагічним. А що ще може малювати невизнаний геній, який спився!
Чи варто говорити, що коли я відірвалася від споглядання - і то завдяки телефонному
дзвінкові мого чоловіка!
– стрілки годинника наближалися до п’ятої вечора… І весь цей час
я пролежала, роздивляючись картини Я підхопилася так різко, що навіть потемніло в очах
почала швидко вдягатися. Порвала колготки… Так-сяк влізла у джинси й уперше забула
причесатися. Сьогодні на вечерю я задумала приготувати особливу страву і телячого
мозку під екзотичним соусом: рецепт я знайшла в кулінарній книзі.
Перечитала рецепт. Почала мити мозок. І відчула, що від мертвої білої маси йдуть
імпульси. Здригнулася, порізала палець, і кров закапала на білу щільну масу. Нестямно
жбурнула ніж у мийку, а мозок, порожевілий від крові, - у відро для сміття. Воно
перекинулося, зі столу злетіли чашки. Збираючи друзки, я ще раз порізала руку. Все це
страшенно розлютило мене, голова запаморочилася. Якось допленталася до спальні й
лягла, докоряючи собі: чого було лежати до полудня і віддаватися безтямному
спогляданню. Отже, почнемо все спочатку! Тільки цього разу… Я швиденько накинула на
рамку свій пеньюар і прилягла.
Уявімо, що ранок почався заново. Раз… два… три… Гра налагодилася. Наспівуючи, забинтувала пальці, поставила в мікрохвильову пічку куряче філе. І ледь устигла
причепуритися, як прийшов чоловік…