Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

XVІІІ

І приходить бог до церкви, Став людей збирати. І у церкві на амбоні Людям став казати: «Я, Ісус Христос, син божий, Кажу, щоб ви знали, Щоб ви день недільний чтили, Свята шанували. Щоби в свято не рубали, В полі не орали І коріння в огородах Своїх не копали. Щоб коріння не копали Старії й малії, Щоб зарання всі стояли В церковці святії. Бо я дав вам для роботи Шість днів на неділю, А седьмий день для покою Й найменшому зіллю. Да ще кажу, щоб всі люде Милосердя мали, Калік, старців не гнушались, Сиріт пригортали. Щоби старших шанували, Отця-неньку чтили І, що я лиш вам говорю, Теє все чинили. І як будете, всі люде, Теє все чинити, Добре буде вам і дітям В божім світі жити.

XIX

Як

не будете чинити Того, що я кажу, Тяжко буду вас карати, Тяжко вас накажу. Пущу голод, стануть люде 3 голоду вмлівати. Пущу помір, зачнуть люде Мором умирати. Будуть війни меж царями, Межи королями, Буде бійка, буде лихо Межи всіма вами. Син на батька, доч на неньку Стануть підійматись. Як вода,- крівля по світі Буде розливатись. І тогді зачнете, люде, Мене пізнавати. А як ні,- то я ще тяжче Стану вас карати. Стануть громи сильні бити, І небо блищати, І град стане зілля ваші В нивах побивати. Злетять птахи - птахи злії - І будуть літати. І, літаючи, живих вас Будуть заїдати. Щоби, люде, гнів мій знали, А все розум майте І мене до того гніву Недопроваджайте. Бути свідками неправди Тяжко стережіться, Людям кривди не робіте, Мною не кленіться».

XX

Служба божая кінчилась, Дзвони залилися, Люде помолились богу Да і розійшлися! Розійшлися і зачали За обід сідати, Аж приходить і спаситель До їдної хати. І приходить з Петром-Павлом; Просять його сісти. Просять його за стіл сісти, З ними разом їсти. Сіли вони кінець стола. Борщ на стіл подали, Стали їсти всі, і гості Кілька ложок взяли. За борщем подали кашу Да й перепрошають, Що на стіл подати більше Нічого не мають. А бог глянув на полицю: «Що ж там на полиці? Вареники, либонь,- каже,- Або варениці». «Де там вони узялися?
– Жінка говорила.- То я вчора півмакітри Черепах зловила...» «Нехай будуть черепахи! Нічого діяти!» - І з сим словом поклонився Да й пішов із хати. Жінці стидно чогось стало, Беруть її страхи... Глянь в макітру, а в макітрі Справді черепахи.

XXI

Осінь була й проминула, Сніжки припадали, І по селах, як звичайне, Весілля настали. Хлопці швендяли усюди, Сватались, женились. І дівчата коло хлопців Вились, чепурились. І багато через зиму Дівчат зав'язалось. Много й хлопців-вітрогонів Захазяйнувалось. Но їдно лиш серед зими По року новому Було славнее весілля У селі їдному. Чого думка лиш бажала - Все спекли, зварили. І на вечір на багатий [22] Христа запросили. Сидять гості і балюють (Було їх немало). Стали їсти, стали пити, Вина недостало. І казав господь принести Води із керниці. І побігли за водою Жваві молодиці. І принесли, виливають... Аж тут диво сталось - Зо всіх відер, кілько було, Вино виливалось. Аж тогді по правді гості Всі забалювали. І той вечір усі люде Багатим назвали.

22

– багат-вечір, багата кутя - вечір напередодні різдва

XXIІ

І у нас багатий вечір Каждий рік буває. І господь в керницях воду В вино претворяє. Лиш не знати, в яку пору, В якую годину, Щоб послати до керниці З відрами дівчину. Було раз уже пізненько, Каганці згасали, А подекуди хрещені Вже й позасипляли. Лиш в їдній убогій хаті Скалочка диміла. І на лаві при вечері Вся сім'я сиділа. І що господь дав - із'їли, Стали воду пити. І напились, помолились - Тра начиння мити. А при хаті на ту пору Ні краплі водиці. Взяла дівчина відерця, Пішла до керниці. І набрала, і приносить, В діжку виливає... Коли дивиться - з відерця Вино витікає. Взяла друге... ні! у другім Чистая водиця. І убогі вечір мали Такий, як годиться.

XXІІІ

Ба ще й друге в світі чудо В вечір сей буває - Вся худоба меж собою В північ розмовляє. Лиш послухати їх мову Хто цікавість має, Незабаром після того Нагле

умирає. Був їден колись цікавий Мову тую знати; І приходить під обору, І став вартувати. І от віл їден піднявся, Тяженько зітхає: «Чого, брате, так зітхаєш?» - Другий віл питає. «Як же ж мені не зітхати,- Каже той до того.- Завтра в яму повеземо Господаря свого». І почув він - душа стала Лиш на волосочку. Біжить в хату: «Жінко, жінко! Дай білу сорочку!» Вмився, вбрався, як до смерті, Богу помолився І ще до світа, до рання, В труні опинився. Плаче жінка, діти плачуть, Полежав він добу, І ті самі воли везли Його тіло к гробу.

XXIV

Проминуло неділь з десять, Може, й ще неділя, Як Христос-господь заходив На теє весілля. І зібрав він тьму народу, Тьму неізчислиму. І із ними іде в місто, Місто Русалиму. І зачали діти з вербів Гіллячки ламати, І ламати - і під ноги Господу кидати. А господь гіллячки тії Всі благословляє. Напослідок сам нагнувся, Їдну підіймає. І потріпав Петра нею, І став промовляти: «Ще лиш тиждень - і Великдень Ви будете'мати...» А Петро підняв гіллячку І Павла став бити, Злегка бити і те саме Йому говорити. І зачали і всі люде Вербу підіймати, Підіймати, злегка битись, Да і примовляти: «Ой верба б'є, а не я б'ю! Ще лиш тілько тиждень - І наступить, і настане В нас святий великдень...»

XXV

А тим часом бог приходить Під тecoвi брами, Входить в місто, а у місті Аж кишить жидами. I став господь їм казати, Щоби Bipy мали, Щоб на нашу святу Bipy Bci поприставали. Лиш «жид жидом», як той каже: Віри не зміняє Та ще й кпитися, поганий, 3 господа гадає. Ніяково й говорити, Що вони зробили: Взяли товстую жидівку, Коритом накрили. I приводять Христа-бога, Просять угадати, Що б за диво під коритом Мало в них лежати. А господь подумав трохи, Так coбi нібито, Далі сміло жидам каже: «Свиня під коритом!» Жидова зареготіла, Вдруг корито зняла, Аж з-під нього не жидівка, А свиня устала. I бог вийшов з Русалими, Вийшов, іде к морю, К далекому іде морю, На високу гору.

XXVI

А жидова, як те море, Боввани збиває, Лиш погляне на корито - Пейси обриває. Прийшов рабин їх Кайяфа, [23] I той зламав руки: «Ловіть Христа! Беріть Христа На cтрашнії муки!» I гадають вони думу, Як його зловити. Аж являється Іуда I став говорити: «Я вci сховки його знаю, Не журіться, люди, I продам його на муки, Тілько плата буде!» «Якої ж ти хочеш плати?» - Стали вci питати I зачали у Іуди [24] Христа торгувати. I на тридцять рублів рівно Ціну тую збили, I прокляті проклятому Сріблом відлічили. І нечистий злую душу Ніби маслом маже, І згорнув Іуда гроші І рабину каже: «В четвер, рівно вопівночі, Будьте ви готові, А тим часом, добрі люди, Будьте ми здорові!»

23

– біблійний первосвященик, один із суддів Ісуса Христа.

24

– Іуда Іскаріот, один із 12 апостолів, який продав Ісуса Христа за 30 срібняків; його образ став символом зрадництва.

XXVII

Матір божа тогді спала На горі Оливній, І над нею сни снувались І страшні, і дивні. І прийшов до неї господь, Став її питати: «Ой чи спиш ти, чи ти чуєш, Рідна моя мати?» «Ой, спала я, милий сину, Спала, та збудилась, І о тобі, все о тобі Річ страшная снилась. Виділа я, що ти, сину, У саду молився, Що опівночі з жидами Іуда явився. І зв’язали тобі, сину, Пречистії руки І повели до Кайяфи На страшнії муки. Тебе збили, ісплювали, К стовпу прикували І вінок терновий сплели І коронували. І із голови твоєї Страшно кров спливала, І плоть твоя пресвятая, Як кора, спадала. А потому, на Голгофі, [25] До хреста прибили І ребро твоє святеє Копієм пробили...» «Все те правда, - господь каже, - Все те живо буде: Все те маю я терпіти За мир і за люди!»

25

– гора в Єрусалимі, на якій нібито розп’ято Ісуса Христа. В ті часи була за межами міста.