Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

XXII

Но не так-то швидко, люде, Теє все робилось, Як писалось на папері, Як нам говорилось. Соломон прийшов до себе Да і нагадався, Що йому на світі жити Тілько рік остався. А тут він іще давненько Мав то на предміті, Що безсмертна гора їдна Єсть на білім світі. Що до неї лиш достатись - Вічне можна жити. Давай туди доставатись - Нічого робити! Узяв хліба, узяв солі, Помолився богу. Вийшов тихо із палацу І пішов в дорогу. І іде він, а бог з неба Тілько поглядає: «Соломоне. Соломоне!
– Стиха промовляє,- Хоть крутися, не вертися, Нічого діяти: Видно діло, годі жити, Треба умирати. Хоть крутися, не вертися, Смерть перед тобою, Ти якраз зійдешся з нею Під горою тою».

XXIІІ

Де

стоїть гора безсмертна - Колись люде знали, Лиш тепер - нещастя наше - Всі позабували. На горі тій жили люде І не умирали. Били камінь під горою, Хмари будували. І явився до них господь, Каже все лишити і, як тілько можна скоро, Домовину збити. Каже збити домовину Да і гріб копати: «Скоро син сюда Давидів Прийде умирати!» І пішли всі, дошки пилять, Тешуть і рубають, Незабавом під скалою Й яму начинають. Аж приходить син Давидів, Сумно поглядає: «Що то, люде, з того буде?» - Він людей питає. «Єсть на світі цар премудрий,- Став їден казати.
– Він зоветься Соломоном І іде вмирати. І ми робим домовину, Да і гріб копаєм, А який він, коли прийде,- Ми й самі не знаєм!»

XXІV

От тобі й гора безсмертна! Думав вічне жити, Аж приходиться на нії Голову зложити. Що Ж робити? ЯК зложити, Не буду втікати! Мудрий вміє в світі жити, Вміє і вмирати. «А чи маєте ви міру?» - Соломон питає. «А бог її святий має»,- Хтось відповідає. «Соломон із мене ростом,- Беріть з мене міру!» І узяли з него міру На чистую віру. Зняли міру і по нїї Домовину збили, А по тії домовині Й яму припустили. Припустили і скінчили, «Почекайте, люде! Ану, ваша домовина Чи до міри буде?» «Ану, справдії - кажуть люде,- Ляж у домовину. Чи якраз вона пристане Давидову сину?» І пристала домовина, Ніби вона сама. «Ану, в яму опустіте: Чи пристане яма?» Опустили його в яму: «Ну, спасибі, люде, Засипайте Соломона, Другого не буде!»

(5-7 листопада 1856 р.)

5. БОГ НА ЗЕМЛІ

І

Перед тим, як мав на землю Господь появитись, Було гірко в світі жити, Гірко І родитись. Все в нім було зопсувалось, Попереверталось, І будівля світовеє Мало що трималось. Ріки в море поспливали,- Нікому спинити!.. І нічого було істи, І нічого пити. Надаремне бідні люде Плугом землю рили, Надаремне гірким потом І слізьми росили. Земля все була як камінь, Хліба не родила І від вітру, як дорога, Порохом пилила. Да і люде - сказать правду, Пуття мало мали: Божих свят не шанували, Посту не тримали .. Багатії гайнували, Обдирали бідних, Не раз руки підіймали Ріднії на рідних. А найбільше лихо було, Що смерть свою знали: І всі пили і гуляли, За дітей не дбали. І не було пуття в світі!.. Все в нім зопсувалось. Вже й будівля світовеє Страшно хилиталось.

II

Видить господь, видить творець, Що мир погибає,"- Архангела Гавриїла [13] З неба посилає. Посилає в Назарету [14] До діви Марії- [15] Передати її з неба Вісті дорогії. Передати її вісті, Що бог з неба сходить І що бога, як дитину, Свята діва родить ... І явився ангел божий До діви Марії, І Марія з того часу Стала у надії. І не сміла свята діва Людям показатись, І не сміла і зачала Від людей ховатись. І от господа повести Врем'я наступає, І до міста Віфлеєми [16] Діва поспішає. І там в місті Віфлеємі В опівнічну пору Породила вона сина, Як ясную зорю. Породила бога в шопі, В яслах положила І з морозу чи зі встиду Сіном притрусила.

13

– тобто чоловік божий, один із семи архангелів, який, за біблійною легендою, провістив народження Ісуса Христа.

14

– невелике місто в Галілеї (одна з трьох областей, на які поділялась Палестина в часи римлян), де, за переказами, провів дитинство Ісус Христос.

15

– (староєврейське Маріам - гарна, прекрасна) - в християнстві богородиця, божа матір.

16

– Віфлієм (нині Бейт-Лахм) - невелике місто поблизу Єрусалима (Іорданія), де, за християнськими легендами, народився міфічний Ісус Христос.

III

І приходить кінь до ясел, І став сіно брати. І зачав він Христа-бога В яслах розкривати. І

побачив віл нужденний, І коня зганяє. І став, дихає над богом, Бога зогріває .. І говорить свята діва Доброму волові: «Будеш же ти ситий вбога. Мати хліб готовий. А ти, коню, будеш їсти, Їсти не покинеш, Доки сам ти коло їдла Лопнеш та не згицеш ...» З того часу віл пасеться, А прийде додому - Він завсігди божу жуйку Має в роті свому. А кїнь їсть і все голоден, Кілько хто не кине; І як буде - не покине, Поки сам не згине! .. А тим часом радість стала, Яка не бувала, Над вертепом зоря ясна Світло засіяла. І над небом і землею Ангели літають, «Слава богу і мир людям»,- Весело співають.

ІV

Серед поля на степові Пастухи стояли І у буді в опівночі Думоньку гадали. Вдруг зірниця загорілась, Світить дуже ясно, Над шопою заблищалось. Ніби сонце красно. Вийшли з буди і зачали Диво розглядати, Аж злітає ангел з неба І зачав казати. Що в вертепі бог родився, З діви воплотився, Як дитина, пеленами Бідно уповився. І зачали пастухи ті Думоньку гадати, Як тут богу поклонитись І чим дарувати? .. І вибрали ягня гарне, Щиро помолились І приходять до вертепу, Богу поклонились. Поклонились вони богу, Подарунок дали І з душею, щирим серцем Богові сказали: «Прийми, боже неба, землю! Нашу, чисту віру. Нехай тобі наша віра Буде за офіру!»

V

А тим часом зоря ясна, Ясная приміта, Була видна і в Персиді, [17] Аж на кінці світа. І в Персиді на пораду Три царі зібралось І зачали мудрувати, Що на світі сталось. Мудрували і гадали, І на тім в них стало, Що такий цар народився, Як ще не бувало. І взяли вони ливану, Золота й кадила, І пішли собі в дорогу, Як зоря водила. І приходять до вертепа, Бога увидали, Поклонилися низенько І дари давали. І їден дав йому смирну, І став говорити: «Жичу тобі, новий царю, У розкошах жити!» Другий золотом дарує І зачав казати: «Жичу тобі, новий царю, Щоби-сь був багатий!..» Третій богу, як дитині, Свій ливан приносить І у бога йому сили І здоровля просить. І віддали свої дари, Ще раз поклонились І веселі у Перейду Знову возвратились.

17

– (Персія) - стара назва Ірану. У канонічному євангелії від Матфея сказано, що зорю бачили просто на сході.

VI

Ой, на річці, на Ордані, Тече вода гожа, І приходить над ту річку З сином матір божа. І ангели прилетіли, Свічі засвітили, Засвітили свої свіч і, Воду освятили. І святая, й поміщная Ордань ціла стала. І в Ордані матір божа Сина іскупала. Іскупала, як дитину, В пелюшки- повила І у яслах, у вертепі, Спати положила. І колише мати сина, І сама дрімає, Аж до неї тихо з неба Ангел прилітає. «Годі, мати,- став казати,- Сина колисати, Казав Ірод [18] малі діти Скрізь позабивати. Біжи, мати, до Єгипту, Ховай свого сина, Доки Іроду не прийде Смертная година ...» Мати з сином на осляті В Єгипет ступає, Ірод слуги свої злії Всюди розсилає. Слуги ходять і убити Господа шукають. І, як воду, кров невинну Всюди проливають.

18

– (73-4 до н. е .)- Іудейський правитель (40-4 до н. е.), ставленик римлян. Жорстоко придушував народні рухи, що знайшло відображення в біблійних легендах, зокрема в переказах про винищення ним іудейських дітей.

VII

І зачали у Рахілі Діти убивати. І зачала бідна мати Тяженько ридати. І як ріки, сльози ллються, Серце обкипає; Бідна мати б'ється в землю, Б'ється, промовляє: «Діти мої, квіти мої! Пташки мої сиві! За щож на вас розізлився Ірод нечестивий? Діти мої, квіти мої, Молоде колосся! Ой, чого ж вам так без часу Спасти довелося?! Лучче б я вас, мої діти, На світ не родила! Царю, Іроду нечесний, Вбий тя божа сила!» Аж тут ангел прилітає І зачав казати: «Ой, не бийся так тяженько, Печальная мати! Ой, не бийся за синами, Рід твій не погасне! І від дочок стане плем'я, Як ті зорі - ясне! Ой, не бийся за синами, Бог їх не покине, Незабавом Ірод лютий Злою смертю згине ...» І здихнула ще раз мати, Сльози утирає, А в палацах на постелі Ірод злий конає.