Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

XXVI

Повернувся син додому: Вся сім'я встрічає, А Адам посеред хати Дух свій іспускає. І кивнув на свого сина, І став говорити, Щоб йому із того прута Обручі зробити. І на троє прут розтяли, Обручі зробили І на голову Адаму Міцно наложили. І, говорять, перестало Голову ломити. Но даремне наш прапрадід Думав вічне жити. Надаремне й син таскався В далеку дорогу: Ще до рання Адам бідний Віддав душу богу. І зібрались його діти, Правнуки і внуки, І зробили домовину, Підняли на руки. І понесли, поховали, В землю закопали, І на першії могилі Гірко заридали. Заридали і могилу Слізьми оросили. І ті обручі з могили Паростки пустили. І з тих паростків потому, Де Адам і Єва, Стали

кипарис, кедрина, Й триблаженне древо. [5]

5

– легендарне дерево, що мало подобу хреста; за легендою, на нім було розп’ято Ісуса Христа.

(19-22 серпня 1856 р.)

2. ВЕЛЕТНІ

І

Були люде - великани, В півверстви шагали І руками мало-мало Неба не сягали. Ніпочому для них були Гори і долини; Ліси гнулись під ногами, Як тонкі билини. І згордили сильні люде Із своєї сили, Загордили і гріхами Бога прогнівили. Рано богу не молились, Посту не тримали, Їли, пили і гуляли, Свят не шанува. Стали баби чарувати, Дочок научати, Батьки волю синам дали Пити і гуляти. І піднялись син на батька, А дочка на неньку; Брат з сестрою проводжали Ніченьку темненьку. Кров, як воду, проливали, Різали, вбивали І гріхами все тяжкими Землю укривали.

ІІ

І збудили гріхи в небі Господа святого, І поглянув господь сильний З неба високого. І поглянув - і задумав Цілий світ згубити, Тілько Ной [6] зачав безгрішний Господа молити: «Не губи їх, сильний боже. Може, обратяться: Нехай тілько перед ними Чуда появляться!» І послухав господь Ноя: Кару відкладає І на небі ясне сонце Кров'ю обливає. І в полудень ясне небо Страшно потемніло, І, як шибка серед неба, Сонце червоніло; І стемніла земля ціла, Стала, як могила, І стадами меж хатами Звірина бродила. І говорить Ной правдивий: «Кайтесь; сильні люде! Сонце гасне, звірі бродять,- Кінець світу буде!» Но даремнеї грішні люде Того не вважають: П'ють, гуляють, розбивають, Бога прогнівляють.

6

– міфічний біблійний «патріарх». За біблійною легендою, єдиний з своєю сім’єю врятувався в ковчезі під час «всесвітнього потопу» і став родоначальником нового людського роду. Цю легенду запозичено з давньовавілонського епосу про Гільгамеша.

IІІ

І задумався бог сильний, Став думу гадати, Яку кару грішним людям За гріхи їх дати. І придумав на всім хлібі Колос стеребити І всіх грішних нечестивих Голодом зморити. Тогді жито і пшениця Не такі бували: Всю стеблину аж донизу 3ерна обливали. І зійшов господь із неба, Зшморгує колосся, Аж, на щастя, в полі бути Ною довелося. Ухватив він каждий колос На верху рукою І говорить: «Ще раз, боже, Молюсь пред тобою. Ми не варті твого хліба, Ми то добре знаєм, Но, як схочеш, і без того Всі ми повмираєм. А не буде нас на світі, Все же будуть люде- Нехай колос на стеблині Хоть на жменю буде!» І послухав господь Ноя, Колос оставляє, Но рід грішний, нечестивий Й того не вважає.

ІV

І говорить господь Ною: «Сину вірний, Ною! Ти готуйся,- все кінчилось! Кара над земльою! Знаєш рибу, що на собі Цілий світ тримає? Тая риба стрепенутись Штири рази має. І раз перший стрепенеться- Світ весь затрясеться. І земля вся надокола З небом розірветься. І раз другий стрепенеться, І перед тобою Уже кінцями потоне Земля під водою. І раз третій стрепенеться. І пройде година,- І сухою в світі буде Тілько середина. І останній раз стріпнеться - Цілий світ застогне, І на милю під водою Вся земля потоне. І даремне не молися: Не зміню я кари. Лиш тебе спасу з сім'єю І звірів по парі. Ти, лиш Ною, із сім'єю Будеш в світі жити, Поспішай лиш до потопу Корабель зробити».

V

Повернувся Ной додому, Всю сім'ю скликає І з сльозами волю божу Їм оповідає. І сам іде із синами Дерево рубати. А жінок послав на поле Хліб святий збирати. І рубає Ной з синами, Бог їм помагає: Що сокирою ударить - Дерево спадає. Аж в полудень - що за диво! Син іде до тата І приносить на долоні Сірі мишенята. І

поглянув Ной старенький, І говорить сину: «Перейде наш світ великий На лиху годину. Ото видиш дві комахи - Такі будуть люди. А то - сірі мишенята- Іх худоба буде. А то - плуг їх такий буде... Сину, милий сину! Перейде наш світ великий На лиху годину! Віднеси іх туда, сину, Де вони взялися. Положи іх на то місце Й богу помолися!» І відніс їх, і почали Карлики орати, А синок пішов до батька Дерево рубати.

VI

Стрепенулась сильна риба, Страшно загуділо, Потряслося ціле небо, Сонце потемніло. І покинув Ной рубати, Став синів скликати, І казав дилі колоти І стовпи тесати. Тешуть, колють, дошки пилять, Бог їм помагає, Но, на лихо, і диявол Голову стромляє. І що за день бідні діти 3 потом нарубають,- Чорти ноччю все надпилять, Другим підміняють. А сини собі байдуже: Того не вважають, Все новії стовпи тешуть, Пилять і рубають .. І от знову загуділо, Риба затряслася, І краями земля всяя Морем облилася. I покинули тесати, Стали будувати; Но не знати, як до дошки Дошку підібрати: Все без міри у них було! А потоп близенько! .. І Ной сів, і зажурився, І з дихнув тяженько.

VII

І поглянув господь сильний З неба високого, І до Ноя посилає Ангела святого. І злітає ангел з неба, І говорить Ною: «Не журися, вірний Ною: Сильний бог з тобою! Не журися, вірний Ною, Не велике горе. Хоть по кінцях цілу землю Затопило море. Ще раз третій не стрясуться Світові основи, А у тебе уже буде Корабель готовий. Бери дошку, яку хочеш, Приклади до дошки, І котора з них велика - Стули кінці трошки. Як коротка - натягни їх, І -вона пристане. А що діти натесали - На будівля стане. Помолись тілько богу, Щоби дав бог сили!
– І з сим словом віддалився Ангел яснокрилий, І Ной міряє, стуляє, Кінці натягає І в суботу до неділі Корабель кінчає.

VIII

І в неділеньку святую Страшно загуділо. Земля всенька затряслася Море закипіло. Летять птахи, ідуть звірі, Каждії по парі. Тілько люде п'ють, гуляють І не чують кари. І зібрався Ной правдивий Із сім'єю свою, І по парі бере птахів І звірів з собою. Тілько птаха-носорожець [7] З сили загорділа І ховатись від потопу З Ноєм не хотіла. А тим часом все кінчилось. Двері зачинились, І підземнії основи Ще раз затрусились. Земля з шумом упірнула, Море розіллялось, І від страху сонце ясне В хмари заховалось.

7

– казковий птах з рогом на носі, який загинув під час потопу, тому що, покладаючись на свою силу, не захотів сісти у Ноїв ковчег.

ІX

Потонули, які були, Самі вищі гори. Наступила ніч темненька, Показались зорі. І кровавий місяць сходить, Сумно поглядає, Як той батько нещасливий, Що синів ховає. І як гріб, стояло море, Хвилі не збивало І, як камінь надмогильний, Корабель тримало. А в повітрі птахи вились, Вились, утопали, Но до корабля святого Приступу не мали. От і птаха-носорожець В морі показався, І ріг його серед моря, Як віха, піднявся. І проглянули то птахи, - Звились, полетіли І на ріг той віддихнути Раптом всі і сіли. І впірнув він головою - Птиці позлітали. Тілько вигулькнув наверха Птахи знов сідали! І сідали, і злітали, Поки не втопили. Так завсігди тим буває: Хто гордиться з сили. І кінчилась кара божа Риба підступає І на собі цілу землю Знову підіймає. Вода сплила; Ной остався, Вийшов, подивився І заплакав над землею, Й господу молився. І молився, собі жичив Лучче умирати, Ніж такую страшну кару Другий раз віщати. І на теє господь з неба Дощик посилає; Дощик сипле,- а до Ноя Господь промовляє: «Не затоплю більше світу. Ною! не журися. Годі землю оглядати, В небо подивися!- І поглянув Ной на небо: Дощик не вгасає, А веселиця з багорів Воду випиває. То дав господь ознак вічний, Щоби знали люде, Що такої в світі кари Другої не буде. Глянув Ной - розвеселився, Більше не журився І щасливо жив з сім'єю, Й господу молився.