Імена твої, Україно
Шрифт:
сторонніх шумів – і все марно, аж доки теоретики
фізики не порадили їм почитати Гамова.
Публікуючи дані про сенсаційний експеримент,
звісно, вони забули послатися на працю Георгія. А він
відреагував на поважній конференції в своєму стилі.
– Якщо я загубив монетку, а хтось інший знайшов,
я не доведу, що вона моя. Але ж я загубив монетку
в тому місці, де її знайшли.
премію в 1978 році. Георгій на той час був уже в кращому
світі.
Втретє міг би Гамов стати нобеліантом в несподіваній
для себе галузі – генетиці. Ось як він пише про це
сам: «В 1954 році я зробив досить екстравагантне відхилення
в біологію. То був рік, коли американський
біолог Джеймс Уотсон і британський кристалограф
Френсіс Крік успішно сконструювали правильну модель
ДНК… Прочитавши в Nature в травні 1953 року
статтю Уотсона і Кріка, яка пояснювала як спадкова
інформація зберігається в молекулах ДНК в формі
послідовності чотирьох груп, відомих як «основи»… я
зацікавився: а як же ця інформація проводиться в послідовність
двадцяти амінокислот, які утворюють молекули
протеїну. Проста ідея, яка прийшла в голову,
полягала в тому, що можна отримати 20 із «4» підрахунком
числа всіх можливих триплетів, що утворюються
з чотирьох різних сутностей».
І Георгій Гамов розгадує, як довжелезні молекули
ДНК співвідносяться одна з одною, як зберігається
156156
спадкова інформація, як передається нащадкам. Вчений
придумує «первинний алфавіт ДНК». Стаття про
це обійшла не тільки західні наукові джерела, а дивом
небаченим навіть передрукувалася в СРСР.
Трибуквений код ДНК було експериментально
підтверджено на початку 60-х і в 1968 році біохіміки
США М. Ніфенберг, Р. Холлі та Х. Коран удостоїлись
премії Альфреда Нобеля. Втретє Шведська королівська
академія «не помітила» Гамова.
…Відшуміли роки, і дуже добре, що одесити
пам’ятають і шанують свого земляка. Георгій Гамов
також не цурався своїх пракоренів. Аби не звинувачували
в суб’єктивізмі, доречніше буде послатися на
інші, неукраїнські джерела. Цікава стаття є в журналі
«Вестник. On Line» (№6) «Три его открытия были
достойны Нобелевской премии». Ось що пишуть автори
Мирон Амусья і Марк Перельман (Ізраїль): «Георгий
русский язык и литературу в гимназии, среди его
учеников был Троцкий, помянувший об этом в автобиографии.
По происхождении Гамовы были запорожскими
казаками, так что Г. А., неисправимый
шутник, включил в автобиографию репродукцию с
известной картины Репина». В ґрунтовному матеріалі
докторів фізико-математичних наук В. Френкеля
і А. Черніна «Возвращается Г. А. Гамов» («Природа»
1989, № 9) зустрічаємо також чимало цікавих деталей.
Дід по батькові Георгія був командувачем Кишинівського
округу, мамин батько – митрополит і
настоятель Одеського кафедрального собору. В тому
числі є тут рядки: «Семейные предания восходят по
временам Запорожской Сечи – недаром репродукция
с известной картины Репина включена Гаммовым
в автобиографическую книгу».
А ще участь Георгія поряд з угорцем Тейлором
і поляком Ухамом в розробці водневої бомби
(до атомної не допустили перестрахані американці
– формально він по військовому квитку вважався
командиром Червоної армії, бо читав колись лекції
на артилерійських курсах), а ще прекрасні книги з
популяризації науки…
Ми так мало знаємо про цю людину і її поважну
сім’ю, життя в Одесі, ще менше про працю в Харкові,
у знаменитому фізико-математичному
інституті. А дарма.
В російських журналах в свій час на
групових фотографіях світових знаменитостях
Гамова замальовували, робили
подобу чорного якогось стовпа. Сьогодні
ж ці та подібні журнали «приватизовують
» Георгія Антоновича, проводячи
паралель із ставленням італійців до Расстреллі,
Россі чи Кварнегі. Не будемо
їм заважати. Справді, якщо Фредерик
Шопен виїхав у двадцятилітньому віці
із Польщі і не повернувся, але навіки залишився
польським митцем, Олександр
Герцен, процитувавши на кордоні «Прощай,
немытая Россия» осів назавжди в
Лондоні та залишився російським письменником,
скитальця Джорджа Байрона
не відцуралася Англія, то чому має українська
земля відцуратися імені Георгія
Гамова?
А пліткували ж про нього (публічно! у пресі!) на
тій землі де чорною тушшю, замальовували навіть