Над Тисою
Шрифт:
— Дудар — наша людина? — здивувався резидент.
— Ні. Але це зараз не має значення. Як ви гадаєте, чи зможе Дудар відверто розповісти вам про свого нового квартиранта?
— Гадаю, що так. Якщо не розповість сам, я йому допоможу.
— Ні в якому разі! Додержуйте найсуворішої обережності! Не запитуйте ні про що. Навпаки, робіть вигляд, що вас абсолютно не цікавить шофер Ступак.
— Слухаю.
— І коли ви переконаєтесь, що Ступак перебуває поза підозрою, то знайдіть момент і передайте йому слово в слово таке: «Післязавтра, в понеділок, приїжджайте у Явір, зайдіть до магазина Книготоргу, де одержите інструкцію,
Криж швидко закивав головою:
— Я не хвилююсь, сер. Все буде виконано так, як наказано.
Сьорбаючи гарячий, янтарного настою чай з блюдця, Файн спитав:
— Гірські туристи є у Яворі?
— Аякже! Явір з трьох боків оточений горами. У нас є навіть турбаза.
— А рибалки? Мисливці?
— Є і рибалки, і мисливці.
— Сподіваюсь, вони перед неділею не відсиджуються вдома, а вирушають на рибалку, на полювання, в гірські походи?
— Так. Найчастіше це буває по суботах.
— От і добре. І я сьогодні прогуляюся в гори під виглядом туриста, — несподівано для Крижа сказав Файн.
— Ви? Ви наважились залишити мій притулок?
— Лише на один день.
— Але, сер, ви… Чи готові ви до всіляких ускладнень?
— Конкретніше, Любомире! Вас цікавить, чи є в мене радянський паспорт та інше? Є все, що треба.
— Я хотів уточнити, чи зможете ви почувати себе на радянській землі радянською людиною?
— Ви сумніваєтесь?
— Пробачте, сер, але я буду відвертим: так, це мене дуже хвилює.
— Чому? Хіба на моєму носі стоїть фабрична марка? Хіба мої вуха, чоло, очі, губи не такі, як у радянських людей?
— Такі, але…
— Кажіть, Криж, не заїкайтесь.
— Сер, у вашому вигляді є щось не зовсім радянське. Джон Файн засміявся, але в його очах була тривога.
— Червоних рогів невистачає? Посмішка не соціалістична? Хода не пролетарська? Погляд ідеологічно не витриманий?
— Ви жартуєте, а я серйозно стурбований.
— Та в чому справа, Криж, кажіть ясно?
— Вам невистачає, сер, зовнішньої простоти, скромності, я б сказав — звичайності. Ви почуваєте себе самим собою, багатою, незалежною, всесильною людиною, Джоном Файном, а не радянським службовцем.
— Даремно турбуєтесь. Я всесильний тут, перед вами, а там, серед радянських туристів, я буду таким самим, як і вони. Дорогий Криж, я три роки був шефом в таборі для переміщених осіб. Вдень і вночі я бачив перед собою дванадцять тисяч росіян, українців, білорусів, чув їх мову, запам'ятовував їх характерні риси і таке інше, і тому подібне. Я навіть дозволив собі одного разу, заради тренування, пожити в сусідньому таборі на становищі переміщеної особи — і нічого, зійшов за чистокровного росіянина. Можу бути й українцем. — Джон Файн легенько ткнув свого співбесідника кулаком у груди. — Отже, голубе, не принижуйте моїх високих і давно визнаних можливостей.
— Пробачте, сер.
— Отож-то! Будемо вважати непорозуміння ліквідованим. Чи є у Яворі таксі?
— Скільки завгодно.
— Вони ходять за місто?
— Так, в усіх напрямках.
Файн дістав з внутрішньої кишені піджака карту Закарпаття, розіклав її на столі.
— Яке місце вважається у вас найбільш туристським?
— Таких місць у нас багато. Оленяче урочище, Ведмежа галявина,
— Чудово. Саме туди я й поїду. Ви мене проведете до стоянки таксі. Повернуся в неділю ввечері. Чекайте! — Файн насмішкувато подивився на резидента. — Чого ви не питаєте, навіщо я залишаю такий затишний, безпечний притулок і з риском для життя вирушаю в район Мармурових скель?
— Я вже вам казав: цікавістю не страждаю. Моя справа — виконувати ваші накази.
— Хоча ви й не страждаєте цікавістю, все-таки я скажу, навіщо мені потрібні ці Мармурові скелі. Я вам абсолютно довіряю, Криж. Хочу прогулятися в горах і водночас розгорнути в зручному місці рацію, зв'язатися з центром: доповім про обстановку, одержу вказівки. Звичайно, для мене це великий риск. Вам би, Любомире, зробити це було б зручніше, безпечніше.
— Я готовий, сер, наказуйте.
— Ні, вам цього доручати поки що не можу. Перше донесення повинно бути послане особисто, власноручно, моїм радіопочерком. І я його пошлю, щоб там не було.
Джон Файн бадьорився не про людське око. Важкий і небезпечний прорив через високогірські Карпати, безтурботне життя в схованці на Гвардійській, уважна гостинність хазяїна явки, глибоке маскування нового резидента, спритний перехід кордону Дубашевичем, надійна легалізація його в Яворі під машкарою шофера Ступака — всі ці великі, заплановані «Бізоном» удачі, що слідували одна за одною, викликали в Джона Файна хороший настрій. Від колишнього боягузтва і страху за свою шкуру, проявлених у літаку, перед стрибком з парашутом, не залишилося й сліду. «Чорногорець» тепер був переконаний, що його місія буде завершена благополучно і в строк. Тепер він гаряче і глибоко, майже з обожненням схилявся перед хитромудрими здібностями «Бізона» і безмірно дякував шефові за те, що той надав йому щасливу можливість проявити себе в операції «Гірська весна», якій, безумовно, судилося стати гордістю розвідцентра «Південь». Через те Файн і бадьорився, через те він з легким серцем і вирушав у небезпечну експедицію в район Мармурових скель.
Він весело подивився на карту, потім перевів погляд на Крижа:
— Мармурові скелі!.. Хороший я обрав район?
— Так, хороший. — На благообразному обличчі Крижа з'явився вираз шанобливості і догідливості. — Прошу доповісти і про мене: дію повним ходом, у найкоротший строк добився значних результатів. Незабаром створю надійну агентурну сітку, здатну задовольнити потреби центра.
— Ого, куди махнув! — розсміявся Файн. — Нічого, нічого, шкварте, все передам дослівно.
Криж ображено насупився.
— Ви мені, здається, не вірите, сер? Я ж вам докладно доповідав і про кравчиху, і про її сина, і про помічника начальника явірської станції.
— Вірю, Криж, не будьте таким недовірливим. Ви дуже добре почали. Всі три ваші помічники для нас — велика цінність. До речі, про сина кравчихи. Як ви збираєтесь його використати?
— Зважаючи на обставини. На даному етапі він може дістати важливі відомості про залізницю.
— Вірно. Ця нова, реконструйована дільниця шляху надзвичайно цікавить нас. Ми майже нічого не знаємо про неї. Добре. Схвалюю. А як ви збираєтесь використати молодого Лисака в майбутньому? Адже він поїде в свою школу, у Львів.