Нащадки «Білого Хреста»
Шрифт:
– Як ти закінчила технікум? – нарешті спитав.
– З червоним дипломом, – і, лукаво вигнувши брови, додала: – Бо там не викладали хімії.
Натякнула, що мала мороку з нею у школі.
– Молодець. Вітаю.
– Спасибі. А вас не ждуть на роботі? – несподівано запитала, і я здогадався – дівчина боялась залишитися самою.
– Сьогодні не ждуть. – Я нахилився до неї й тихо мовив: – Коли ти перестанеш викати? Їй-бо, нагніваюсь.
– Не можу… – зніяковіла Ніна. – Ніяк не повертається язик, – пошепки відповіла. – Я постараюсь, Арсене… Федо… – і злякано затулила рота
– Ех… – я із вдаваною образою відвернувся.
Зупинка майже спорожніла, і ми сіли в тролейбус.
Ніна подалася до вікна й жадібно споглядала вулиці, будинки, освітлені ліхтарями. Спідничка, з якої вона виросла, зрадливо підсмикувалась і відкривалися круглі, повні коліна. Дівчина безуспішно намагалася їх прикрити, соромливо напинаючи поділок…
– Ой, танк, – вражено прошепотіла.
Він стояв на високому постаменті на проспекті Леніна, грізний Т-34, що першим увірвався в 1944 році в місто. Круг нього живі квіти, вінки й букети, покладені в день недавнього свята Перемоги.
– А кораблі? Ви мені покажете кораблі? – запитала захоплено Ніна.
– Покажу, обов'язково, – пообіцяв їй.
Вона про них наслухалась од моєї матері, яка торік у відпустку приїздила до мене.
– Сьогодні?
– Можна й сьогодні. А ти не стомилась?
– Ні. Я цілу ніч спала у поїзді і вдень теж, – гаряча запевнила, потерпаючи, щоб я не переніс екскурсію на пізніше.
Ми зійшли майже в центрі міста, де розташований готель – триповерховий старовинний особняк колишнього градоначальника. На фронтоні палахкотіла велика кольорова неонова вивіска з романтичною назвою і малюнком із скляних трубочок-ламп. Ніна як угледіла її, так і остовпіла.
– Готель «Каравела», – прочитала. – Нам сюди?
– Сюди.
– Боже, ніколи не жила в готелі, – розгублено мовила.
Я швидко оформив номер, і ми піднялися на третій поверх. Чергова дала ключ від 312 кімнати. Ніна відімкнула її. Захоплено розглядала кімнату, потім відчинила двері у коридорчику.
– О, ванна! – сплеснула в долоні. – У нашому гуртожитку було скромніше, і жило нас четверо. Як тут затишно…
Ніна розпаковувала чемодан: чіпляла речі на плечики, ховала у шафу й водночас розповідала про мою маму, вчителя Балюка, про мого першого наставника у карному розшуку прокурора Беликошича, згадувала наших спільних знайомих. Словом, привезла купу новин, і я ніби побував у рідному райцентрі. Дівчина вбулась зі мною і почувалася вільніше, хазяйновито метушилася в кімнаті, зиркала на мене теплими ожиновими очима.
Серед її речей я з подивом помітив «Книгу о слонах» Г. Бауера, яку подарував Ніні, коли вчилася в дев'ятому класі. Невже відтоді не розлучалася з нею? І мені стала якось по-особливому приємна її уважливість до мого давнього дарунка. А Ніна щебетала, щебетала… Я про всяк випадок подивився на номер телефону – 3-49-70.
– На скільки днів дали мені кімнату? – поцікавилася вона.
– Поки не влаштуєшся у гуртожиток.
– А вона дорога?
– Карбованець вісімдесят за добу.
– Треба не засиджуватись, – зробила висновок Ніна й спинилася під люстрою, очікувально подивилася на мене, ніби хотіла іще щось сказати, але не наважилась – сором'язливо
Від чого б то? – подумалось мені. О, телепень! Їй же треба перевдягнутись, а я ніяк не второпаю.
– Я тебе почекаю у фойє, – сказав дівчині.
– Еге, я скоро, – зраділа, що не довелося самій випроваджувати мене з номера.
У невеликому фойє порожньо. Щоб згаяти час, я почав вивчати розклад руху поїздів, автобусів і літаків. Внизу, на білій смужці паперу, зустрічалися помітки олівцями і кульковими ручками різних адрес, номерів телефонів і прізвищ. Просто тобі автографи, як на курорті, залишені постояльцями.
Несподівано ті каракулі нагадали мені пояснення фотографа Личакова, власноруч написане, із справи про зникнення Кодоли, яку роздобув у архіві Махов. Також зринули у пам'яті документи експертизи нотаток, і я завважив, що між ними не потрапив мені висновок графологічного дослідження почерків. Ми не з'ясували, хто їх писав: фотограф чи хтось інший. Я глянув на годинник – двадцять хвилин на десяту. Пізно. А раптом Махов у себе? Попросив у адміністраторки телефон.
– Слухаю, – озвався слідчий стомленим голосом.
– Це я, Глібе. Ти звернув увагу?.. – і я натяками почав пояснювати Махову в чім річ.
Він одразу збагнув і перебив мене:
– Вже, Арсене. – І я відчув, що він посміхнувся.
– Що – вже? – не зрозумів.
– Віддав на графологічну експертизу. Мені теж це спало на думку, коли ти пішов. Телепатія, – пожартував. – Зустрів землячку?
– Так.
– Завтра вранці у психлікарню, – нагадав. – Ну, бувай…
Я повернувся від перегородки. Переді мною стояла Ніна, вбрана у волошкове плаття, приталене, а по низу, трохи вище колін, воно мало поділ із безлічі збганочок, мов плісирована спідничка, босоніжки й сумочка теж волошкові. Чорне волосся, ретельно розчесане, окутувало її голову, струмувало на плечі й мінилося у світлі теплим, синім і жовтим полиском. Навіть ожинові очі пояснішали – щасливо дивилися на мене. Яка вона ставна і гарна! Куди поділося хлоп'якувате дівча?! Мені тенькнуло в грудях.
– Ходімо, Ніно, – спроквола сказав.
Надворі нас огорнув затишний травневий вечір. Попрошкували до Флотського бульвару. Мовчали. Я вперше з гіркотою і сумом пожалкував за літами, минулими після розставання з Олею. Вони пройшли у самотині, без любові. Лише тепер зрозумів, чому в мене не було справжнього почуття до Єви Галафути. У перукарки все нарочите: одяг, зачіска, навіть косметика підкреслювала її принади й гордовиту красу, а за тим усім відчувався холодний розрахунок досвідченої дівчини. Еге, саме досвідченої.
Ніна… Скоса зиркнув на неї: вона поруч – із лагідним обличчям, проста й безпосередня, і не знала про свою привабливість, не думала, яке враження справляє на оточуючих. Наші руки ненароком торкались, і дівчина здригалася від дотиків, трохи віддалялась од мене, проте знову наближалася, щоб нас не роз'єднували перехожі. Мені кортіло взяти її попідруч, але не насмілювався.
Ми якраз ішли повз вулицю Луначарського, і мені трапилася нагода заговорити.
– Запам'ятай, Ніно, он, за триповерховим будинком, твоя облспоживспілка, – показав їй.