Планета Х

Кудрицький Валентин Олександрович

А ви послухайте ефір,

Як скрізь жиди стараються,

Як не Зеленський то Кобзон,

Куди ж хохли діваються?

Куди не глянеш, не підеш –

Кругом одні кросворди:

Який канал ти не ввімкнеш –

То скрізь одні і тії ж морди.

О, Україно, ти моя!

Мої ви українці!

Коли ж це нас в полон взяли,

Оті усі чужинці?

27.12.2011

НЕПЕРЕДБАЧЕНА ІСТОТА

Жінки

порою так нагліють,

Що можуть вбить найкращу мрію,

І якщо їх не зупинить,

То будуть кров, як воду пить.

Та, щоб не пили кров ті сучки,

То не сидіть ви, склавши ручки.

А пийте, хлопчики, колган,

Щоб кров не випили всю з ран.

25.12.2011 р

ТАЇНА

У всіх дівчат своя є квітка,

Так, як і власні імена,

Та поки взнаєш ти те ім’я,

То може вам прийти – хана.

У всіх дівчат своя є квітка,

Як в кожній хаті є диван,

Та для одних вона, як клітка,

А от для інших – ураган.

28.12.2011 р.

КОЛИ ТЕБЕ ПОБАЧИВ ВПЕРШЕ

Як тебе побачив вперше,

Як палила багаття,

З того часу й виглядаю,

Ніби мрію з Майбуття.

Але ти того не знаєш,

І не взнаєш, ясна річ,

Чом тебе завжди шукав я,

Як гуляла в полі ніч.

І хоч знав, що не прийдеш,

Але я тебе чекав,

Бо тебе єдину в світі

Все життя своє кохав.

Але вічно ота спішка,

Де не глянеш, світ – тюрма...

Де ж та посмішка, як квітка,

Що як Сонечко цвіла?

І ніхто не відгукнеться,

І як пам’ятник життю,

Ворон каркне, як проснеться,

Про любов – твою й мою.

13.10.1966 р.

НА ПРОВАЛЛІ

Я ще не стрів юначу мрію,

Тому тебе й не цілував,

Ходив по полю й тільки мекав,

Як іншу мамочку стрічав.

На лузі паслися телички,

Корівок ціла череда,

А я шукав свою спідничку,

В якій була б моя біда.

7.7.1964 р.

СВОЇЙ СУСІДЦІ

Вуста у жінки, як тюльпани,

А от слова, немов – герань,

І хоч сміється та, як пані,

Але, насправді, жінка – дрянь.

26.12.2011 р.

ЯКЩО НЕ ДАВАТЬ НІКОМУ

Нахріна нам світлі сіті,

Й гуркіт грому, так сказать,

Якщо в цьому Божім світі

Заборонять

ще й кохать.

31.12.2011 р.

СВОЇМ СУСІДОНЬКАМ

Більш завидющої тварини –

Нема на світі від людини.

6.10.2012 р.

ЩОБ ВІРШІ ЧИТАЛИСЬ

Щоб кожен вірш усім подобавсь,

І міг всім душу веселить,

Тоді потрібно кожне слово,

Взять через серце пропустить.

27.12.2011 р.

СУСІДУ ПО ДАЧІ

Дурнішої людини в нас на дачі,

Як мій сусід – ніхто не бачив.

То з виду, ніби він – Адам,

Насправді ж він – із хамів хам.

Бо, як його творили Нень,

Видно, спіткнулись десь об пень.

3.1.3012 р.

МОЯ ЛЮБОВ

Давно уже моя душа

Зеленим гаєм відшуміла,

Коли ти пальчиком руки

Якось мого торкнулась тіла.

І з того часу кожен день

Я того дотику чекаю,

І жду твоїх нових пісень,

Коли я спать один лягаю.

10.4.1965 р.

ДО ВАС ЗВЕРТАЮСЯ Я, ЛЮДИ!

Якось життя людське проходить,

Немов літак в холодну даль,

І за собою залишає

Вузеньку димчату вуаль.

Даремно так людина б’ється,

Все чогось хоче, все спішить.

Життя два рази не дається,

Тому спіши хоч раз прожить.

Але ми часто винуваті,

Як винуваті ми самі,

Що сидимо самотньо в хаті,

Немов індики на сідлі.

Що сидимо, або шукаєм

Пригод на голову свою,

А потім всіх підряд ми лаєм,

Замість, щоб ніжитись в гаю.

Хіба для того я родився,

Хіба для того я живу?–

Аби тягнути з брата жили,

І душу мучити йому.

Бо він вже ніг носить не може,

А ти здоровий, як бичок,

Бо він трудився дні і ночі

А ти тинявсь, як дурачок,

Бо влаштувався десь в конторі

Якимсь придурком, ніби лом,

А сам й двох слів зв’язать не можеш,

Зате у тебе є диплом.

Хіба для цього ми родились?

Й якщо відверто вже сказать,

Чому ми вічно просим милість,

У тих, кого пора вбивать?

Ні! Не для того ми родились,

Щоб за паркан дітей ховати,

Щоб ті бува не закохались

У тих, в кого немає хати.

28.11.1966 р.