Планета Х
Шрифт:
3.8.1957 р.
ПРОЩАЙ!
Я все обдумав як потрібно,
Тому й пишу тобі листа,
Правда і соромно, й противно,
Що ти зустрілася не та.
Я не таку шукав подружку,
Яку мої лякають дні,
За те що мав я іншу шлюшку,
Яка подобалась мені.
Я все врахую і відвикну,
Адже хто ворог сам собі?
І вже якщо колись я гикну,
То вже,
Ну, а якщо тебе й згадаю,
Тоді прошу тебе, прости,
Не ти придумала кохання,
То й не відмінеш його ти.
Я не збираюсь тебе гудить,
І не збираюся хвалить,
Хоч ті твої шовкові груди
Хотів би вічно їх любить.
Але сьогодні запевняю,
І свідком стане всім вам Русь:
Я краще вже женюсь на мавпі,
А ніж до тебе повернусь!
19.11.1958 р.
ЇЇ ОЧІ
Так і хочу обійняти,
Алі губки цілувать,
Задушевне щось сказати,
І коханою назвать.
За її чорняві брови,
За гнучкий дівочий стан,
За приємний тон розмови,
Що приносить ураган.
І, мабуть, чорняві очі –
В темноті не роздививсь,
Цілував би дні і ночі,
Все б життя на їх дививсь.
29.7.1958 р.
ПОМОЖИ ТИ, ТРАВЕНЬ!
Небо – скільки зору без кінця і краю,
Я ж стою над річкою, а чого? – не знаю.
Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять,
І на землю променем світло-ніжним мітять.
Може вони хочуть серце моє вкрасти,
А тому і мітять, щоб у ціль попасти?
Може вони хочуть серце застрахати,
Щоб воно не сміло зразу трьох кохати?
Тільки я й понині сам, чому? – не знаю,
Очі карі, сірі й голубі кохаю.
А тому й веселий і сумний, як хмара,
Ну навіщо треба ця безмежна кара?
Поможи ж ти, Травень, зорями над полем,
Як розвіять смуток і розстатись з болем?
Щоб одна по-справжньому зіронька світила,
І на всіх не тратив свій неспокій, мила.
Тільки Травень з поля квітами клянеться,
Що у всіх та ж доля, хто в маю знайдеться.
Я пішов над річкою, а куди? – не знаю.
Ну чому так ніжно й досі трьох кохаю?
Тільки верби голосно на весь гай шепочуть,
Я стою і думаю: що й вони ще хочуть?
Небо скільки зору без кінця і краю,
Я ходжу по березі. А чому? – не знаю.
Річка хвилі кидає, мов грозить грозою.
Зрозумів я, зіроньки, врешті, що зі мною.
І пішов, де зимують білі ведмедиці,
Хай мене скупають в крижаній водиці.
Серце
Почуття надмірні зникли, або вмерли.
Тільки серце кригою й трішки не взялося,
Крига вся розтанула, серце – зайнялося.
І горить, й палає, і болить, й щемить.
Так, скажіть, хто знає ?– як надалі жить?
Щоб я міг, нарешті, з трьох одну кохати,
І отій – єдиній щастя дарувати.
7.5.1959 р.
ТРОН І СЛОН
Поки в кріслі Барс сидів,
Трон стояв, хоч і скрипів,
А як Слон туди забрався,
Трон відразу захитався.
18.1.2012 р.
КОЛИ НАБЛИЖАЄТЬСЯ ВЕСНА
Як в гаю проснеться Сонце,
І сріблиться скрізь трава,
Кожен раз в моє віконце
Повертається весна.
І завжди радіє серце,
То замовкне, то кричить,
Бо вона ніби і близько,
Та не надто в дім спішить.
То, як тінь промчить проз мене,
Посміхнеться і мовчить,
То сидить в гаю зеленім
І дерева молодить.
19.9.1958 р.
КОЛИ Я ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Чому, як я дивлюсь на тебе,
Ніби пливу по морю я,
То я пірнаю, виринаю,
То, ніби знов на хвилях я.
Чому в той час так жити хочу
І слухать вічно солов’я?
Немов знайшов підкову щастя,
Щоб ти завжди була моя.
Чом, як на тебе подивлюся,
То ніби хтось приворожив,
І я тоді – реву і злюся,
Ніби я тільки що ожив.
Чому, чому? – одні питання.
Де на їх відповідь шукать?
А роки йдуть, роки минають,
Й не знаю, де себе дівать?
21.4.1959 р.
ФАНТАЗІЯ ПРО ІРПІНЬ
О, ви не знаєте, є дім
Десь в Ірпені біля базару,
А в тому домі щастя всім,
І хмари димного угару.
О, там зійшлись богині всі –
Красуні вічного кохання,
І хто в той палац попадав –
То міг здійснить любе бажання.
Там ясний Місяць по ночах
Чарує смілих і вродливих,
О, знали б всі ви скільки там
Дівчат веселих і сміливих.
О, ви не знаєте, о ні
Куди іти на вечорниці,
Де хлопці в бутсах, як півні,
Де шелестять в кущах спідниці.
Отож, зберіться і підіть,
Підіть хоч оком подивиться,
І ви побачите тоді,