Планета Х

Кудрицький Валентин Олександрович

І в серці музика гуде,

І нам показує ту стежку,

Яка до дівчинки веде.

25.10.1960 р.

НЕ ТРЕБА ПЛАКАТЬ!

Треба сміятись і кохатись,

І треба діло своє знать,

А тих, хто буде заважати,

Всіх посилать… Куди? – Сказать?..

13.5.1961 р.

РОЗПОВІДЬ ПРО ЮНІСТЬ

Луковській

В.П.

Ні! – Не запевняю, що тебе кохаю,

Та не мав до тебе я ніколи зла,

Днем ходжу, гуляю і тепла шукаю,

Того, що мені ти, люба, не дала.

Я не знаю, мила, що зі мною сталось?

Чом розхвилювалась так моя душа,

Чом тривожне серце, розум, навіть воля,

І чому так дишеться, ніби в комишах?

Ніби я на морі, ніби на просторі,

В полі, в кукурудзі, мов герой стою,

І пісні співаю про степи безкраї,

Про Вкраїну-Неньку і любов свою.

Що зі мною сталось? – Може збожеволів?

Може починаю? – але ні, о ні!

Радість може бути раз в житті людини,

Та і то не в кожного, навіть у ві сні.

І мені та радість снилася ночами,

Не давала спати, мучила всі дні.

Мучила без жалю чарівними снами –

Боже! – як хотілося ніжності мені.

Я згорав ночами без вогню і диму

Не в угарі п’янім, ні в обіймах рук,

Я згорав без ласки, всіми позабутий,

Від своїх великих почуттів і мук.

Солов’ї співали по ночах в діброві,

Хлопці і дівчата на краю села,

Ну, а я мов тінь та що гуляє в полі,

Що кому до того? – як мої діла.

Так було порою, так було між нами,

Щоб забуть про муки – падав в забуття,

Віддавав я тіло, віддавав я силу,

Та не дав нікому свого почуття.

І сьогодні, мила, Бог ти мій єдиний!

Де на моє щастя, звідки ти взялась?

Все віддам для тебе: розум, тіло, душу,

Роздуми вечірні, все своє життя.

Все віддам, бо більше вже терпіть не в силах,

Зовсім без вагання, все – тобі, тобі,

За твої чудові, за чорняві брови,

За найкращу посмішку, очі голубі.

Бо набридло розум тратить на ідеї,

І не мати щастя власного в житті,

Краще без ідеї жити в білім світі,

Та зустріть ідейну на своїм путі.

19.10.1961 р.

ЖИТТЯ НАВЧИТЬ

Можливо й ти безсонними ночами,

Або прокинувшись раненько до зорі,

Будеш шукати сонними очами

Своїх знайомих в кручах на Дніпрі?

Можливо, так нікого й не знайшовши,

Ти засумуєш більш, як будь коли,

Може тоді й про мене

ти згадаєш,

Але мене до себе вже не жди.

Бо там де був – залишилися вірші,

Бо вирішив, усе своє роздать,

Бо все, що ніс тобі, те розхватали інші,

Бо більше вже не міг все те держать.

25.11.1961 р.

ТИ ВИХОДЬ!

Ти виходь, дівчинонько,

В поле до калиноньки,

Ти виходь тоді:

Як вечірня зіронька,

Там, де наша річенька,

Заголивши ніженьки –

Миється в Дніпрі.

6.6.1961 р.

КОЛИ ЩЕБЕЧУТЬ ДІТИ…

Як верби з травами шумлять

І поруч з вами ваші діти,

То як же можна не співать? –

І як же можна не радіти?

6.6.1959 р.

НІЧОГО НЕ ЖАЛІЙ!

Луковській В. П.

Для щастя власного в житті

Нічого не жалій,

І з тих, хто стане на путі,

Ти глузувать не смій.

Не смій із власних почуттів

Глумитися в журбі,

Бо то найбільший гріх в житті

Буде лише тобі.

Не слухай тих, хто запевня,

Що можна вік прожить,

Як вийти заміж навмання

І мужа не любить.

То не життя, Валюша, вір,

То гнів людський, то крик,

Що буде бавитись без мір

Як, над козою, бик.

Тоді побачиш, вас обох

І небо прокляне,

За те, що в полі, де горох,

Колись він стрів тебе.

І ти побачиш, що і муж,

Проживши рік чи два,

Не взнавши щастя у житті,

Другі скаже слова.

Обдумай все! Тобі з ним жить,

Нащо тобі ті люди?

Людям, аби горілку пить

І дертись на всі груди.

Ти будеш з ним. Люди підуть,

Й ні брат тобі, ні мати

Дівочих сліз твоїх не здмуть,

Та й звідки їм те знати?

Звідки їм знати, що тобі,

В твоїх очах дівочих –

Давно вже очі голубі –

Яких ти ждеш щоночі.

23.10.1961 р.

МОЯ ЮНІСТЬ

Луковській В.П.

О! Якби ти знала, що в моєму серці,

Що в думках юначих коється всі дні,

Ти б мене ніколи не колола перцем,

Й вічно б посміхалася, киценько, мені.

Серце в мене стало черстве, як шкоринка,

Жалю ні до кого в ньому вже нема,

Бо душа холодна, як з піском торбинка,