Планета Х
Шрифт:
А тому й лютує, як лиха зима.
Ти не знаєш, мила, що мене тривожить,
Чому я похмурий, як зимовий день,
Чом ходжу-тиняюсь, і ні з ким не знаюсь,
І сумую, ніби зірваний жень-шень.
Юність відшуміла, як хліба весняні,
І літа рахують мій давно кінець.
Ти не знаєш, мила, чом душа марніє,
То ж нехай підкаже цей хоч папірець.
Що? Чого я хочу? Кого виглядаю?
І невже я щастя й справді зможу дать
Тій, що невідступно я про неї
Ту, яку так хочеться вічно цілувать.
Я сміюсь порою, йдучи по бульвару,
Ніби божевільний, без причин і мір.
Люди стороною... кажуть: Бог з тобою!
Христяться побожні і втікають, – вір.
Сам того не знав я, сам того не бачив,
Просто, раз знайомий випадково стрів,
І на подив власний, випадок не гласний
Він мені, як брату, мила, розповів.
Що зі мною сталося, що з мене лишилось?
Ой, незряча юність! Суперечки, гнів.
Правда, людська правда, радісна і славна,
Вічно з мене хлюпала, як вода із гір.
Обізвись, бо більше вже шукать не в силах,
І не в силах більше я себе тримать,
Бо і так зосталась не душа, а жалість,
Та тобі не знаю, як про це сказать?
Від думок про щастя зовсім збожеволів,
По ночах питаю, що його робить?
Як надалі жити, чи тебе любити?
Чи узяти палицю і себе побить?
Бо забуть не в силах, так говорить серце,
Так говорить розум, ніжні почуття,
Бо у них єдина вся моя надія,
Щастя, справедливість й зміст мого життя.
За любов, за щастя варто поборотися,
А, можливо, навіть й не доспать ночей.
Якщо вить не хочете вовком на болоті,
Й сумувать ночами без отих очей.
Очі ви дівочі, як волошки сині!
Ви неначе мрія: тут були й нема.
Де ж дівались чари із твоєї скрині
Ті, які для мене, ніби берегла?
28.10.1961 р.
ЗАВЖДИ З ТОБОЮ
Серце без серця – душа не на місці,
Звідки ж чекати тебе або вісті?
Ти на одному кінці, я другому,
Все ж відчуваю тебе в світі цьому.
Хочеться ближче до тебе підсісти,
Взяти тебе, обійняти і «з’їсти»,
Довго дивитись, мовчать до безтями,
Поки твій погляд заграє вогнями.
Поглядом, мила, тебе я цілую,
Навіть тепло твоє з відстані чую.
Хочеться, люба, тобою дихнути,
Тільки боюсь, як завжди, ворухнутись.
2.12.1961 р.
ЕНЕРГІЯ КОХАННЯ
О, якби все те старання,
І енергію всю ту,
Яку тратим на кохання –
Вкласти в працю будь-яку.
То суспільство б
Мабуть, користь не малу,
І уже б давно жили ми,
Всі, як в Божому раю.
16.7.1961 р.
ПРИЙШЛА НЕДІЛЯ
Прийшла неділя – день звичайний,
Такий як всі буденні дні,
Але в буденний день на серці
Чомусь приємніше мені.
Чому? – не знаю, а, можливо,
Тому, що ніде час дівать.
Можливо тому, що самотній,
І серцю нікого обнять?
Проходять хлопці і дівчата,
Приходять всі, кому не лінь,
А я своє шукаю свято,
В дівчат ледь вище від колін.
30.11.1961 р.
ПРОЙДУТЬ ЛІТА
Пройдуть літа, а спогади ніколи,
Бо в серці їх хоч відбавляй,
І, де колись ми бігали по полю,
Сьогодні там вже виріс справжній гай.
Шумлять діброви й сосни, ніби пані,
І вітер з поля крадеться в їх стан,
Де вперше я освідчився Оксані
І обійняв її вогненний стан.
Тремтить осика листям світло-білим,
Спадала ніч зірками на поля,
А я стояв й задумливо дивився,
Коли ж, нарешті, упаде й моя.
Шумлять гаї, шепочуться діброви,
Шипшина колеться, а хочеться зірвать,
Невже дівчат більш любимо за брови,
Але про це соромимось сказать?
Шумлять гаї, з шипшиною шепочуть,
Шипшина колеться, а хочеться зірвать,
А я іду й на кожну поглядаю,
Бо в кожній з них хотілочки сидять.
Шумлять гаї, з шипшиною шепочуть,
А я іду, по полю тому йду,
І впевнений – не всіх ще розхватали,
І я свою – однаково знайду.
7.12.1961 р.
Я ТЕБЕ КОХАЮ
Як дівчат багато й всі смачні, як сливи,
Полюбив би всіх я вас, та замало сили.
От, наприклад, перша, глянь, яка чарівна,
Та ж такій у світі не знайдете рівні.
Гляньте на ті грудоньки, і на тії губки,
І на ті колінки, що горять з-під юбки.
Як же не побавитись тими вогоньками,
Що жінки ховають вічно між ногами?
І в цей час припастись до грудей дівочих,
І до тих сосочків, що усі їх хочуть.
Цілувать, кохана, поки буде сила,
Щоб сама до мене ти щодня ходила.
4.11.1961 р.
ДИТЯЧИЙ СПОГАД
Ніби сон неповторний дитячий,
Ніби відзвук далеких віків