Сповідь відьом. Тінь ночі
Шрифт:
– Tamen mea lingua graeca est peior (А моя грецька мова іще гірша).
– Тоді й цією мовою говорити не будемо, – пробурмотів Філіп із явним незадоволенням у голосі. А потім повернувся до Метью й обурено спитав:
– Den tha ekpaid'efsoun gyna'ikes sto m'ellon?
– Батьку, в добу Діани жінки отримують набагато глибшу й ширшу освіту, аніж, як на твою думку, потрібно, – відповів Метью. – Але не грецькою мовою.
– А що, в майбутньому потреба в Аристотелі відпала? Якийсь він дивний, цей світ майбутнього. Я радий, що мені до нього
– Це їй абсолютно не потрібно, – відказав Метью, простягаючи руку, щоб взяти у мене ключі. – Діана не буде тут настільки довго, що їй доведеться спілкуватися з усією челяддю.
– Вона – найвища за рангом жінка у Сеп-Турі, тому це її обов’язок. Вам слід, на мою думку, розпочати з кухарки, – сказав Філіп, показавши на найбільший з ключів. – Оцим відмикають харчові комори. Решта відмикають пекарню, пивоварню, усі спальні кімнати, окрім моєї, а також льохи.
– А яким відмикається бібліотека? – спиталася я, з цікавістю обмацуючи потерті залізні поверхні ключів.
– У цьому домі книги ні від кого не замикають, – відповів Філіп, – лише харчі, ель та вино. Читання Геродота або Томи Аквінського не спонукає до поганої поведінки.
– Головне – почати, – стиха мовила я. – А як, до речі, звуть кухаря?
– Шеф-кухар.
– Та ні, яке він має ім’я?
Філіп знизав плечима.
– Він – старший на кухні, а значить – шеф-кухар. Я ніколи інакше його й не називав. А ти, Маттеусе? – Батько з сином обмінялися такими поглядами, що я занепокоїлася долею столу на хрестоподібних ніжках, що їх розділяв.
– А я гадала, що старший – ви. Якщо я зватиму кухаря «шеф», то як же тоді я зватиму вас? – Мій гострий дотеп на мить відволік увагу Метью, який вже був готовий учепитися своїми довгими пальцями у батькову горлянку.
– Усі тутешні звуть мене «сір» або «батько». Яке з цих двох подобається вам більше? – питання, що його поставив мені Філіп, було улесливе, але небезпечне.
– Зви його «Філіп», от і все, – пробурчав Метью. – Він має багато титулів, але поки ти їх вимовлятимеш, у тебе язик розпухне.
Філіп люто вишкірився на сина.
– Бачу, ти втратив розум, але не втратив свого нахабства. Залиш хатнє господарство своїй жінці й поїхали зі мною верхи. Ти якийсь охлялий, тобі треба прогулятися й освіжитися. – І Філіп задоволено потер руки, передчуваючи задоволення.
– Я не залишу Діану саму, – відказав Метью, знервовано крутячи пальцями величезну срібну сільничку – попередницю скромної череп’яної посудинки, яка стояла у мене біля плити в Нью-Гейвені.
– А чом би й ні? – пирхнув Філіп. – Ален буде їй
Метью відкрив було рота, щоб відповісти, але я перервала його.
– Батьку, – звернулася я до Філіпа милим голосочком, встряючи в перепалку. – Можна мені поговорити наодинці з чоловіком, перш ніж він зустрінеться з вами у конюшні?
Філіп зіщулив очі. А потім підвівся й повільно вклонився у мій бік. Уперше цей вампір зробив рух із більш-менш нормальною швидкістю.
– Ясна річ, мадам. Я пошлю за Аленом, щоб він вам прислуговував. Насолоджуйтеся можливістю побути наодинці, поки ви її маєте.
Метью почекав, не зводячи з мене очей, поки його батько пішов з кімнати.
– Що ти замислила, Діано? – тихо спитав він, коли я підвелася і повільно рушила до нього навколо столу.
– А чому це Ізабо у Трірі? – поцікавилася я.
– А яка різниця? – ухильно відповів Метью.
І тут я заматюкалася, як простолюдинка, від чого вираз невимушеності враз злетів з обличчя Метью. Минулої ночі, лежачи в пропахлій трояндами спальні Луїзи, я мала вдосталь часу, щоб вибудувати низку подій минулого тижня й узгодити їх із тим, що я знала про цей історичний період.
– Велика різниця, бо в Трірі їй більше нема чого робити, окрім як на відьом полювати! Один із слуг перелякано кинувся геть з кімнати, попрямувавши до парадних дверей. Однак біля каміна залишалося іще двоє чоловіків, тому я стишила голос. – Тут не місце й не час обговорювати роль твого батька в геополітиці ранньої доби новітньої історії, трагічну загибель батька Гелоугласа чи те, як кардинал дозволив тобі помикати ним так, наче Сен-Мішель – це твій приватний острів. Ти сам мені про це розповіси. А іще нам конче необхідний додатковий час та конфіденційна обстановка, щоб ти докладніше розповів мені про аспекти вампірського парування.
Я крутнулася на п’ятах, щоб втекти від нього геть. Метью почекав, доки я не відбіжу достатньо далеко, щоб подумати, що втеча можлива, а потім блискавичним рухом схопив мене за лікоть і повернув назад. То був інстинктивний маневр хижака.
– Ні, Діано, ми поговоримо про наш шлюб до того, як хто-небудь із нас покине цю кімнату.
Метью повернувся туди, де остання купка слуг наминала сніданок. Різким кивком голови він спонукав їх до втечі.
– Який шлюб? – грізно напустилася я на нього. В очах спалахнуло щось небезпечне – і враз зникло.
– Діано, ти кохаєш мене? – несподівано спокійно спитав Метью.
– Так, – відповіла я миттєво, не замислюючись. – Але якби справа була лише в моїй любові до тебе, то все було б дуже просто, і ми б досі були в Медісоні.
– А все й так дуже просто, – сказав Метью, підводячись на ноги. – Якщо ти й справді любиш мене, то слова мого батька не матимуть сили, щоб розбити ті клятви, які ми дали один одному, а Конгрегація жодним чином не змусить нас дотримуватися отієї угоди.
– Якби ти й справді кохав мене, то віддав би мені всього себе. І тіло, і душу.