Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

— Отже, ви всього лише шукаєте безпеки? — Герцогиня кивнула. Вона явно боялася, що за її наступні слова їй тут же знесуть голову.

— Я хочу, щоб мені надали кімнату поряд з вашою, щоб ви могли встигнути прийти мені на допомогу.

— І?..

Вона нарешті наважилася подивитися йому прямо в очі.

— І… все. Така моя умова. — Річард розреготався. Тривога, що стискала його груди, випарувалася.

— Ви всього лише хочете, щоб я захищав вас так, як мої охоронці захищають мене? Герцогиня, це навіть і не умова, а всього лише невелика послуга.

Я

розумію ваше бажання сховатися від нещадних ворогів. Я згоден. Я живу в гостьових кімнатах. — Він вказав рукою. — Он там. Всі вони пустують. Як наш союзник і моя почесна гостя ви можете самі вибрати собі покої на ваш смак. Якщо від цього вам буде спокійніше, займіть кімнату поруч з моєю.

На її обличчі розцвіла така усмішка, що Річард мимоволі зажмурився. Притиснувши руки до грудей, герцогиня глибоко видихнула, ніби скидаючи з душі тяжкий вантаж.

— О, дякую вам, Магістр Рал. Річард відкинув волосся з лоба.

— Завтра вранці насамперед потрібно буде відправити в Кельтон делегацію в супроводі моїх солдатів. Ваші війська повинні перейти під наше командування.

— Перейти під ваше… Ах так, звичайно. Завтра. Я сама напишу листа, а також складу список усіх наших посадових осіб, яких потрібно повідомити. Скоро Кельтон стане частиною Д'Хари. — Вона схилила витончену голівку, і чорні кучері розсипалися по її рожеві щічки. — Для нас велика честь бути першими, хто приєднався до вас. Кельтон буде боротися за свободу.

Річард, в свою чергу, зітхнув з полегшенням.

— Дякую, герцогиня… Або мені слід називати вас королева Лумхольц?

Герцогиня невимушено відкинулася на стільці.

— Ні те, ні інше. — Вона поклала ногу на ногу. — Називайте мене Катрін, Магістр Рал.

— Добре, Катрін, тоді й ви кличте мене Річард. Відверто кажучи, мені вже починає набридати, що всі називають мене… — Тут він зустрівся з нею поглядом і геть забув, що хотів сказати.

Соромливо посміхаючись, герцогиня нахилилася вперед, і груди її лягли на стіл. Дивлячись, як вона накручує на пальчик пасмо волосся, Річард зрозумів, що знову піднімається зі стільця. Він змусив себе сісти і знову втупився на стоячий перед ним піднос.

— Отже, Річард. — Вона засміялася низьким і дуже жіночним сміхом, зовсім не властивим вихованим дамам. Річард завмер. Дихання його раптом зробилося важким і хрипким. — Не знаю, чи зможу я звикнути називати по імені такого великого чолвіка, як Магістр Д'Хари!

— Можливо, Катрін, для цього потрібно всього лише трошки практики. — Посміхнувся Річард.

— Так, практики, — дивним голосом повторила вона, і раптово на щоках її спалахнув рум'янець. — Ні, ви тільки подивіться — знову я за своє! Ваші неймовірні сірі очі змушують жінок втрачати розум! Краще я покину вас, щоб ви могли спокійно доїсти вечерю, поки вона не остигла остаточно. — Її погляд повільно перемістився з лиця Річарда на піднос. — Виглядає дуже апетитно…

— Дозвольте мені запропонувати і вам що-небудь поїсти! — Похопився Річард.

Герцогиня разом зі стільцем відсунулася від стола.

— Ні-ні, я не

можу дозволити собі… Ви, дуже зайнята людина, ви і без того вже були дуже добрі до мене.

— Я зовсім не зайнятий. Просто вирішив перекусити перед сном. Ну, добре — принаймні ви ж не відмовитеся посидіти зі мною, поки я їм, і, можливо, все-таки розділите зі мною трапезу? Тут набагато більше, ніж я в змозі з'їсти один… Їжа пропаде марно.

Герцогиня знову присунулася до столу.

— Що ж, страви виглядають досить спокусливо… І раз ви не збираєтеся з'їдати все… Тоді я, мабуть, теж щось з'їм.

— Чому ви віддаєте перевагу? — Заусміхався Річард. — Печеню, яйця з прянощами, рис, баранину?

При згадці про баранину герцогиня пожвавилася. Річард простягнув їй тарілку з баранячими реберцями. Сам він взагалі не збирався їх їсти. З тих пір як проявився його дар, йому став противний смак м'яса. Це було якось пов'язано з магією, тому що, як пояснили йому сестри Світла, у всьому має бути рівновага. Оскільки Річард — бойовий чарівник, він таким чином як би врівноважував ті вбивства, які час від часу йому доводиться здійснювати.

Річард запропонував герцогині ніж і виделку, але вона похитала головою і, усміхнувшись, взяла реберце пальцями.

— У кельтонців є приказка — якщо їси щось смачне, ніщо не повинно стояти між тобою і цією стравою.

— Що ж, я сподіваюся, це досить смачно, — немов збоку почув Річард свій голос. Вперше за багато днів він не відчував себе самотнім.

Не зводячи з нього своїх карих очей, герцогиня сперлася на лікті і відкусила шматочок. Річард чекав.

— Ну і як? Смачно?

Замість відповіді вона закотила і заплющила очі, зображуючи захоплення. Потім знову втупилася на Річарда, відновивши виниклий між ними зв'язок. Повні губи розкрились, і рівні білосніжні зубки відірвали соковитий шматок. Річард подумав, що жодного разу не бачив, щоб хтось так повільно їв.

Розламавши хліб навпіл, він віддав герцогині ту половину, де було більше масла. Сам він почав збирати скоринкою залишки рису, але завмер, побачивши, як вона одним рухом злизала масло з хліба.

— Мені подобається відчувати на язику його м'якість, — ледь чутно пояснила вона, бачачи здивування Річарда, і несподівано впустила хліб зі слизьких пальців.

Герцогиня знову взялася за реберця, а Річард так і сидів з недонесеним до рота шматком хліба.

Покінчивши з бараниною, герцогиня довгим гнучким язичком облизала губи.

— Ніколи нічого смачнішого не їла. Вона взяла яйце і відкусила половину.

— М-м… Чудово!

Залишену половину герцогиня піднесла до губ Річарда.

— Ось, спробуйте самі.

Річард як зачарований слухняно відкрив рот, і герцогиня швидко впихнули туди яйце. Річарду залишалося або проковтнути, або виплюнути. Він прожував.

Задоволена герцогиня пробіглася поглядом по підносу.

— Що тут у нас ще є? О Річард, невже це… — Вона підняла миску з грушами, і збиті вершки потекли по її пальцях. — О, так… Ах, Річард, це ж смакота! Ану спробуйте.