Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Перш ніж Річард встиг щось зміркувати, палець герцогині виявився у нього в роті.
— Оближіть як слід, — звеліла вона. — Правда ж, дуже смачно?
Річард, що втратив дар мови, лише кивнув, коли вона вийняла палець.
Герцогиня помахала перед ним забрудненою в вершках долонькою.
— Ой, будь ласка, злижіть і це, поки не впало на плаття!
Річард покірно взяв її руку і підніс до рота. Коли він торкнувся губами її шкіри, кров у ньому скипіла і серце ледь не вискочило.
Герцогиня засміялася низьким грудним
— Лоскотно! У вас жорсткий язик. Річард випустив її руку.
— Прошу вибачення, — прошепотів він.
— Не будьте дурним! Я не сказала, що мені це не подобається. — Їх очі зустрілися, і Річард насилу поборов бажання погладити її по волоссю.
Герцогиня дихала так само важко, як і він. Найбільшим зусиллям волі Річард змусив себе встати.
— Уже пізно, Катрін, і я дійсно дуже втомився.
Вона тут же піднялася легким граціозним рухом, і шовкове плаття чітко змалювало її чудову фігуру. Герцогиня взяла його під руку, і Річард ледь остаточно не втратив контроль над собою.
— Покажіть мені, яка кімната ваша? Вони вийшли з кімнати. Річард відчував плечем пружні груди Катрін. Неподалік, схрестивши руки на грудях, стояли Докас з Іганом, а в кожному кінці коридору чергували Раїна і Кара. Ніхто не промовив ні слова. У повному мовчанні Річард рушив до гостьових покоїв.
Катрін вільною рукою наполегливо погладжувала йому плече. Жар її тіла пробирав Річарда до кісток. Він дивувався, як ще примудряється переставляти ноги.
Дійшовши до крила, де знаходилися гостьові покої, він жестом підкликав Докаса з Іганом.
— Встаньте тут. І нехай один з вас весь час чергує. Я не хочу, щоб хто б то не було сновигав вночі по коридору. — Він кинув погляд на Морд-Сіт. — У тому числі і вони.
Охоронці, не задаючи зайвих питань, кивнули, а Річард провів Катрін далі по коридору. Герцогиня ще тісніше притиснулася до нього, продовжуючи погладжувати його руку.
— Я думаю, ця кімната цілком підійде. Відкривши рот, герцогиня ніжними пальчиками потеребила його за сорочку.
— Так, — видихнула вона. — Ось ця кімната. Річард зібрав волю в кулак.
— Я займу сусідню. Так що відчувайте себе в безпеці.
— Що?! — Кров відринула від її лиця. — О, Річард, будь ласка…
— Спокійної ночі, Катрін. Вона стиснула його руку.
— Але… але ви теж повинні зайти! Будь ласка, Річард! Мені буде страшно!
Річард обережно розтиснув її пальці.
— У вашій кімнаті вам ніщо не загрожує, Катрін.
— Але вони можуть вже чекати мене там! Прошу вас, Річард, увійдіть зі мною!
Річард підбадьорливо посміхнувся.
— Там нікого немає. Я б відчув небезпеку. Адже я чарівник, ви не забули? Спіть спокійно, а я буду в двох кроках від вас. Ніщо не потривожить ваш спокій, клянусь вам!
Він відчинив двері, простягнув їй стоячу на приступці біля дверей лампу і легенько підштовхнув її в спину, змушуючи увійти.
Герцогиня
— Я побачу вас завтра? Річард прибрав її руку.
— Не сумнівайтеся. Завтра ми з вами повинні зробити багато справ.
Закривши за нею двері, він рушив до сусідній кімнаті. Морд-Сіт не зводили з нього очей. Вони сіли на підлогу біля стіни, взявши руки ейджі. Схоже було, що вони збираються просидіти так всю ніч.
Річард подивився на зачинені двері кімнати Катрін. В голові у нього нестямно верещав якийсь вимогливий голосок. Річард рішуче увійшов до своєї кімнати, закрив двері і притулився до неї чолом, намагаючись перевести дух. Треба не забути замкнути двері на засув, подумки нагадав він собі.
Майже впавши на край ліжка, Річард стиснув обличчя долонями. Та що це з ним коїться? Сорочка вся мокра від поту! Чому ця жінка викликає у нього такі думки? З ними майже неможливо боротися! Він згадав, як сестри Світла говорили, що чоловіки не здатні контролювати деякі свої бажання.
З величезними труднощами він витягнув з піхов Меч Істини. Сяйво клинка наповнило кімнату. Встромивши лезо в підлогу, Річард притулився лобом до рукоятки і дозволив магічною люті клинка оволодіти ним. Шквал гніву пронизав його душу. Річард сподівався, що цього буде достатньо, щоб привести його до тями.
Краєчком свідомості він відчував, що танцює зі смертю і на цей раз меч не зможе його врятувати. Але разом з тим він розумів, що вибору в нього немає.
21
Сестра Філіпа випросталася на весь свій і без того значний ріст.
— Боюсь, що ви не цілком розібралися, аббатиса. Може бути, якщо б ви подумали трохи більше, то зрозуміли б, що три тисячі років успішної роботи підтверджують цю необхідність.
Верна, спершись на стіл, вперлася підборіддям в кулачок, щоб перстень аббатиси кидався в очі кожному, хто на неї подивиться.
— Дякую за мудру пораду, сестра, але я досить уважно вивчила дану справу. Немає сенсу копати колодязь в сухому місці. Спека збільшиться, але вода не з'явиться.
На мить сестра Філіпа втратила свою звичайну незворушність.
— Але, аббатиса… Як ще з'ясувати, чи готовий вихованець до того, щоб зняти з нього Рада-Хань. Спосіб, який зараз застосовується, — єдиний з можливих.
Пробігши очима черговий звіт, Верна скривилася і, відклавши його в бік, цілком перенесла увагу на радницю.
— Скільки тобі років, сестра? Темні очі сестри Філіппи не висловили нічого.
— Чотириста сімдесят дев'ять, аббатиса. Верна відчула укол заздрості.
Сестра Філіпа виглядала молодше її, хоча була старша на триста років. Пошуки Річарда дорого обійшлися Берні. Тепер у Філіпи завжди буде фора у часі, щоб вчитися чомусь новому.