Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— Я вже говорила, що в мене є зобов'язання перед народом. Розумієте, коли принц Фірен був убитий, королева сама вже лежала на смертному одрі. Незабаром вона померла. А принц, хоча у нього була сила-силенна позашлюбних дітей, ніколи не був одружений і, отже, не залишив спадкоємців.
Ні в кого ще Річард не бачив таких м'яких карих очей.
— Я не обізнаний у цих питаннях, герцогиня. Боюся, я не зовсім розумію, до чого ви хилите.
— Я лише намагаюся сказати, що після смерті королеви і її єдиного спадкоємця в Кельтоні зараз немає монарха. Як дочка покійного
Річард судорожно намагався змусити себе стежити за змістом її слів, а не за тим, як рухаються її губи.
— Ви хочете сказати, що в наших силах підписати капітуляцію Кельтона?
— Саме так, ваше превосходительство, — кивнула вона.
Від цього титулу у Річарда спалахнули вуха. Він квапливо схопив кухоль, щоб приховати збентеження. Відчувши гострий присмак помади, він збагнув, що підніс кухоль до рота краєм, якого стосувалися губи герцогині. Зробивши ковток, Річард тремтячою рукою поставив кухоль на срібний піднос.
— Герцогиня, я нічого не можу додати до того, що ви вже чули. Ми боремося за нашу свободу. Якщо ви приєднаєтеся до нас, то нічого не втратите, а, навпаки, придбаєте. Наприклад, за нашими законами буде вважатися злочином, якщо чоловік б'є дружину, і він понесе таке ж покарання, як якщо б побив перехожого на вулиці.
В посмішці герцогині промайнула лагідна насмішка.
— Не впевнена, Магістр Рал, що навіть вашої влади буде достатньо, щоб ввести такий закон. В деяких країнах чоловік має право навіть вбити дружину, якщо вона порушить хоч один пункт з довгого списку заборон. Насправді свобода приведе тільки до того, що чоловіки отримають додаткові права, а жінки залишаться з тим, що було.
Річард провів пальцем по краю кружки.
— Не можна заподіювати біль невинній людині. Свобода — зовсім не право здійснювати погані вчинки. Коли в одній країні в порядку речей те, що в сусідній вважається злочином, — це несправедливо. Коли ми об'єднаємося, народи будуть володіти однаковими правами, свободами і обов'язками і жити за одними законами.
— Але ж ви, звичайно, не думаєте, що варто оголосити звичаї поза законом, і вони тут же зникнуть?
— Зрозуміло, ні. Зрозуміло, це потребує часу. Але поява звичаїв, ставлення до них і їх зникнення у великій мірі грунтується на особистому прикладі. Так що в першу чергу ми повинні все ж прийняти закон, а потім показати всім, що самі живемо згідно з ним. Всім злочинам ніхто не в силах запобігти, але якщо за них не карати, дуже швидко запанує анархія, одягнена в одяг терпимості і потурання.
Герцогиня потеребила пальцями локон.
— Магістр Рал, ваші слова дозволяють мені з надією дивитися в майбутнє.
Молю добрих духів, щоб вам вдалися ваші починання.
— Отже, ви приєднаєтеся до нас? Кельтон капітулює?
— За однієї умови. — Герцогиня кинула на нього благальний погляд.
Річард судорожно ковтнув.
— Я ж сказав — ніяких умов. Вимоги для всіх однакові. Як я можу сподіватися на довіру, якщо сам не
Герцогиня провела язиком по губах, і в її очах знову промайнув страх.
— Розумію, — ледь чутно прошепотіла вона. — Пробачте, що я була настільки егоїстична… Людина честі, така, як ви, не повірить, що жінка мого становища здатна так низько впасти.
Річарду захотілося увігнати себе в груди кинджал за те, що дозволив страху проникнути їй в серце.
— Так що за умова?
Схиливши голову, герцогиня дивилася на свої складені на колінах руки.
— Після вашої промови я і мій чоловік майже дійшли до палацу, як раптом… — Обличчя її спотворилося. — Ми були в двох кроках від будинку, коли на нас накинулись це чудовисько. Я навіть не бачила, звідки воно з'явилося. Чоловік тримав мене під руку.
Блиснула сталь… — З уст герцогині вирвався здавлений стогін, і Річард насилу змусив себе всидіти на місці. — Мій чоловік впав… Живіт у нього був розпоротий, і нутрощі… вивалилися прямо мені під ноги. — Видно було, що вона ледь утримується від крику. — Ніж, яким його вбили, залишив потрійний розріз на моєму рукаві.
— Герцогиня, я все розумію, немає необхідності… Піднявши тремтячу руку, герцогиня жестом попросила дати їй можливість закінчити. Засукавши рукав, вона оголила передпліччя. Річард відразу впізнав рану, нанесену кинджалом мрісвіза.
Ніколи ще він так не шкодував, що не володіє мистецтвом зцілювати. Він був готовий на все, що завгодно, лише б прибрати ці багряні шрами з її прекрасної руки.
Герцогиня опустила рукав.
— Це дрібниці. Заживе через кілька днів, — сказала вона, мабуть, здогадавшись по обличчю Річарда, про що він думає, і постукала себе по грудях. — Але рана тут не вилікується ніколи. Його кров хлинула на мене… Це було жахливо!
Із соромом змушена зізнатися, що я кричала не перестаючи до тих пір, поки не зірвала з себе одяг і не змила кров. Я кожну ніч боюся, що прокинуся і мені знову здасться, що я вся в крові. З тих пір я сплю без одягу.
Краще б їй було висловитися якось інакше: уява відразу намалювала Річарду дуже мальовничу картинку. Він не міг відірвати очей від її обтягнутою рожевим шовком грудей. Річард потягнувся за кухлем, але знову торкнувся губами сліду губної помади. На лобі в нього виступив піт.
— Ми, здається, говорили про якусь умову?
— Пробачте, Магістр Рал. Просто мені хотілося, щоб ви зрозуміли мій стан. — Вона обхопила себе руками, і сукня у неї на грудях натягнулося ще більше.
Річард втупився в тацю з вечерею і потер лоба.
— Я вже зрозумів. Так що за умова? — Герцогиня сіла пряміше.
— Я здам вам Кельтон в обмін на ваш особистий захист.
— Що? — Скинув очі Річард.
— Я бачила трупи цих тварин перед палацом. Кажуть, що ніхто, крім вас, не в змозі їх убити. Я до смерті боюся цих чудовиськ. Якщо я приєднаюся до вас, Орден може наслати їх і на мене. Так що, якщо ви дозволите мені залишитися тут, поруч з вами, під вашим захистом, поки не мине загроза, Кельтон — ваш.
Річард нахилився до неї: