Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

millions oubliй devant l'histoire» («П'ятнадцятимільйон-

ний європейський народ, забутий в історії»). Шляхет-

ний син Франції з тривогою писав про долю України:

«В Європі є народ, забутий істориками — народ ру-

синів (українців — А.Т.)... Він має свої традиції, свою

мову, окрему від московської та польської, має вираз-

ну індивідуальність, за яку бореться... Наприкінці ми-

нулого століття всі у Франції і в Європі вміли відрізня-

ти

Русь від Москви.» Делямар вимагав для захисту

українців реформи викладання в школах історії, щоб

не забувалось у Франції про український народ.

Де ля Мот(р.н. і р.с. невідомі) — французький ар-

хітектор кінця 18-го століття. Виконав проект палацу

гетьмана України К. Розумовського в Почепі, збудова-

ного українським архітектором О. Яновським.

Де ля Фліз Домінік П'єр, Дем'ян Петрович

(1787, Мец, Франція — 1861, Ніжин, Україна) — ка-

пітан медичної служби армії Наполеона І. У 1812 році

поблизу Смоленська потрапив у полон. Залишився в

Україні і працював лікарем у Київській губернії. Про-

тягом 1847-1854 років створив дев'ять унікальних ру-

554

кописних альбомів, написаних російською і фран-

цузькою мовами, в яких міститься краєзнавчий та

етнографічний опис Наддніпрянщини та Полісся.

Дюран (Дюран-Ґревіль) Еміль Олександр (1838,

Монпельє — 1903) — літературознавець, мистецтвоз-

навець, перекладач. Деякий час викладав французьку

мову в Петербурзі, де зацікавився творчістю Тараса

Шевченка. Для кращого розуміння його творів вивчив

українську мову. Дюрану належить перше у Франції

дослідження про Тараса Шевченка — «Національний

поет Малоросії Шевченко» (1876), яке високо оцінив

Іван Франко. У праці вміщені переклади Дюрана дея-

ких творів Тараса Шевченка.

Етцель П'єр Жуль (1814, Шартр — 1886, Монте-

Карло, Монако) — видавець, політичний діяч, пись-

менник. З його ім'ям пов'язаний розквіт французь-

кої літератури для дітей та юнацтва у другій половині

19-го століття. Серед його друзів була українська

письменниця Марко Вовчок, з якою він співробітничав

понад двадцять років. За дорученням Етцеля Марко

Вовчок переклала твори багатьох французьких пись-

менників. Найбільшу популярність як перекладачці

принесли їй твори Жуля Верна, п'ятнадцять романів

якого вона вперше переклала

російською мовою.

Жеріко Теодор(1791, Руан — 1824, Париж) — жи-

вописець і графік. Жеріко цікавився історією України.

Він співчутливо ставився до її боротьби за незалеж-

ність від Росії і у 1823 році намалював портрет гетьма-

на Мазепи.

Кубертен П'єр де (1863, Париж —1937, Женева, Швей-

царія) — гуманіст, історик, соціолог, літератор, педагог

555

і громадський діяч, засновник Олімпійських ігор сучас-

ності, барон. Закінчив філософський факультет Сор-

бонни. Захоплювався вивчанням історії, а також педаго-

гіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався

боксом, фехтуванням, веслуванням, верховою їздою.

З його ініціативи у 1894 році в Парижі відбувся Міжна-

родний спортивний конгрес, на якому було ухвалено рі-

шення про відродження Олімпійських ігор. У підготов-

ці та проведенні конгресу провідну роль відіграв один з

найближчих однодумців і соратників П'єра де Куберте-

на російський генерал Олексій Бутовський (1838-1917),

українець родом з Полтавщини. На конгресі було утво-

рено Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) і за-

тверджено розроблену Кубертеном Олімпійську хар-

тію — зведення правил і положень МОК. Президентом

МОК було обрано Деметріуса Вікеласа (Греція), а Гене-

ральним секретарем — Кубертена. Після відставки Ві-

келаса Президентом МОК став Кубертен (1896-1925).

З 1925 до 1937 року був почесним Президентом. Автор

численних робіт з проблем спорту і фізичного вихован-

ня. Все своє життя він присвятив олімпійській ідеї, сер-

це заповів поховати в Олімпії (Греція).

Кюстін Астольф де (1790, Нідервіллер, Франція —

1857, Франція) — французький літератор і мандрів-

ник, маркіз. У 1839 році відвідав Росію. В книзі «La

Russie en 1839» («Росія у 1839») описав самодержавну

царську Росію — країну рабів і деспотії, в якій немож-

ливе щастя, тому що по самій своїй природі людина не

може бути щасливою без свободи.

Ланжерон Олександр Федорович (1763, Париж —

1831, Одеса) — російський військовий діяч, генерал

556

від інфантерії, граф. За походженням француз. На по-