Украинка против Украины
Шрифт:
"Але ж світ великий, та ще й мови на ньому різні, що не народ, то й інша мова, то як же його на такім просторі поєднатись та порозумітись?". А для этого, как известно, существовала программа объединения пролетариев всех стран в мировом масштабе в единый Интернационал для победы мировой революции. "Отхоч би так: нехай би спершу по окремих фабриках, економіях та хліборобських громадах люди добре порозумілись та поєднались межи собою, хоч би тим часом крадькома, то й то б уже багато значило; потім би такі громадки поєднались би межи собою в більші групи, а ті знов у великі товариства (в більші й менші організації, говорячи з письменська), то з тих товариств було б уже ціле робітницьке сторонництво (партія). Що люди не можуть всі на одно місце зібратись та одною мовою говорити,
Нехай кожна громадка чи гурт вибирає виборних до товариства крайового, а серед тих виборних, певне, знайдуться люди, що знають інші мови, окрім своєї, та тямлять чужі звичаї, то ті люди виїздитимуть на збори, де поєднаються з такими самими виборними від чужоземних робітницьких товариств, і таким способом повстане всесвітня робітницька партія, зложена з крайових партій різних сторін, і в тій великій партії немає якесь однобільше крайове товариство утискати інші, менші, як то робиться межи багачами в їх "державах", а всі мають бути межи собою як рівний з рівним, вільний з вільним, бо коли робітники будуть неволити один одного, то поки світу-сонця — не визволяться з неволі".
Далее следует конкретизация заданий партии: "Все оце, що тут говориться, не пусті мрії, бо так уже робиться по світі. По всіх державах робітники закладають громадки, гуртки і товариства, навіть і в російській державі вони є, тільки не по всіх краях їх однаково; найбільше їх в Польщі, є чимало й на Україні, та до них належать більше або неукраїнці, або такі, що не тямлять себе українцями (чи, як москалі кажуть, "малоросами"), але вже й українці починають ворушитись — воно ж таки й час! — і хутко й в російській державі ставатимуть до гурту так, як уже стають галицькі русини (а то все один народ, що українці), що вже пристають до спілки з іншими товариствами, як рівний з рівним, вільний з вільним, не перевертаючись на чужонародний стрій та й не ворогуючи з робітниками інших народів.
Ті крайові товариства вже й тепер висилають своїх виборних на великі робітницькі збори, на спільну раду, що відбувається щороку де-небудь у великому місті (звісно, не в Росії, бо в Росії заважають і десяти робітникам зійтись на пораду, то які вже там "великі збори" можуть бути!). Про що радяться на тих зборах, про те потім пишеться в робітничих газетах та книжках на всяких мовах, і всякий те може прочитати".
Вопрос из зала: "Що робітники вдіють проти багачів, як будуть розмовляти, радитись, писати та читати книжки та газети, тим часом як багачі, відомо, мають і гроші, і військо, і поліцію, й уряд?" Ответ агитатора: "Отже, власне, поєднані (організовані) робітники теж мають гроші, уже й тепер, хоч товариства в них ще далеко не такі великі, як би слід, бо не всі ще до них пристають; ті гроші йдуть на поміч тим робітникам, що покидають роботу на який час, аби не піддаватись безмірному здирству та вимогти собі від багачів полегкість (таке покидання роботи зветься в Росії стачка чи забастовка, а скрізь в інших сторонах стрейк, чи то страйк, чи штрайк); ідуть ті гроші і на всяку іншу поміч і потребу робітникам. Щодо війська, то не з кого ж воно й тепер найбільше набирається, як не з робітників, тільки не завжди свідомих свого стану. Треба старатись, аби ті робітники-вояки стали свідомими та хоч не стріляли в своїх же товаришів при "усмиреніях бунтів". Щодо поліції, то без неї робітники досі краще обходились, ніж при ній, уряд же кожна партія може вибрати сама з себе, коли треба".
Вопрос: "Але ж сказано, що в Росії не дадуть і десяти робітникам зібратись на раду, то звідки ж візьмуть ті товариства?" Ответ пропагандиста: "Колись так самісінько було й по всіх інших державах, та потім стало інакше, і там товариства і все інше не з неба впали, а здобули їх собі люди чи просьбою, чи грозьбою (більше грозьбою, ніж просьбою), чи змовою, чи зброєю, як де трапилось. Про те, як люди в якій країні волю здобували, є багато писано, — дещо можна вже й по-нашому прочитати. Отак же буде і в нас, коли ми схочемо". А кто не захочет коммунизма — тот пожалеет.
"Десь же беруться й тепер ті робітницькі гурти в російській державі, що ми спогадували. Нехай перше буде тайно, а потім буде явно; буде явно тоді, коли настане слушний час, а той слушний час настане тоді, коли робітники
Робітники всіх країн, єднайтесь!
Єднайтесь, як вільний з вільним, рівний з рівним!
Чия правда, того й буде сила!"
Последняя мысль принадлежит Ленину: "Учение Маркса всесильно, потому что оно верно". А "Манифест" заканчивается так: "Коммунисты открыто заявляют, что их цели могут быть достигнуты лишь путем насильственного ниспровержения всего существующего общественного строя. Пусть господствующие классы содрогаются перед Коммунистической Революцией. Пролетариям нечего в ней терять кроме своих цепей. Приобретут же они весь мир. Пролетарии всех стран, соединяйтесь!"
Каких целей они хотели достичь путем насильственной революции? Ответ — в "Манифесте": "Коммунисты могут выразить свою теорию одним положением: уничтожение частной собственности".
И вот революция состоялась. Частная собственность была уничтожена. Попутно уничтожено огромное множество людей… Теперь эксперимент уже закончился. Сегодня президенты, премьер-министры и прочие слуги народа толкуют обворованному ими народу о священном праве частной собственности (прочие виды собственности, очевидно, священными не являются). Приватизация всего, что можно, заканчивается. А поиски виновных в коммунистическом эксперименте продолжаются. И все больше — на стороне: среди русских, евреев, грузин, кого угодно. Только — не среди украинцев. И не среди украинок. Но это не справедливо. Украинский вклад в социалистическую революцию отменить никому не удастся. В 1991 году из 18 миллионов членов КПСС три миллиона составляла КПУ. И такая пропорция в революционном движении была всегда. И всегда в нем присутствовали такие пламенные революционеры как Украинка.
Марксисткой она стала не сразу. Так в 1897 году писала сестре из Ялты:
"Тим часом не роблю майже нічого, от тільки половину "Капиталу" "проштудировала" ("читати" його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї "строгой системы", про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чи мало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, не виясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се "нове євангеліє" все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. Врешті, се, може, зарані так говорити, прочитавши тільки половину першого тома". Но вскоре она уверовала в "научный" коммунизм так же, как ранее — в "научный" атеизм. И не только уверовала, но стала распространителем и популяризатором, т. е. "апостолом" марксистской веры. Сестра Исидора писала: "Деякий час Леся належала разом з групою молоді до приватного соціал-демократичного гуртка Івана Стешенка…" (11, 252). Забужко пишет: "Збереглася чернетка листа М. Кривинюка до есера Ф. Волховського, у якій ідеться про його, Кривинюкову, та Лесі Українки прихильність до соціал-демократичного руху і висловлюється жаль, що ніякого такого організованого руху в Україні нема" (10, 47).
Однако вскоре общими усилиями такой "рух" появился. На сайте СДПУ (о) каждый может прочитать: "У 1900 році незалежно від РУП (Революційна українська партія) було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року. Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації — групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні" (15).