Ваш покірний слуга кіт
Шрифт:
— А до лікаря ти її носила?
— Звичайно. Трапився якийсь дивний лікар. Заходжу я з Мікеко на руках до кабінету, а він питає: «Що, застудилася?» — і норовить помацати мій пульс. «Ні, - кажу, — не я захворіла, а вона», — і показую на Міке. Лікар засміявся і каже: «Я не розуміюся на котячих хворобах. Плюнь ти на неї і вона вмить одужає. От побачиш». Ви бачили такого нелюда? Я розгнівалась. «Не хочете оглянути — не треба, але мені вона дорожча над усе в світі». Поклала Міке за пазуху й повернулася додому.
— Ти мала рацію.
«Навіть у нас таке слово як «рація» рідко почуєш. Напевне, його вживають лише ті, хто кимсь доводиться Тенсьоін-самі. Яке вишукане слово!» —
— Здається, вона ніби на щocь скаржиться, хлипає.
— 3астудилися й тепер їй болить горло. Тут будь-хто закашляє.
Служниця говорила надзвичайно шанобливо, — недарма ж вона працювала в особи, що кимсь доводилася Теньсоїн-самі.
— А тут останнім часом ще якась недуга, — туберкульоз, чи що, — вкинулася…
— Справді, тепер мало не щодень нова хвороба: як не туберкульоз, то чума. Треба берегтися.
— Колись, за сьогунату [51] , про таку напасть і не чули. Ти теж пильнуйся.
— Авжеж, авжеж.
Служниця розчулилася.
— Як же це вона застудилася, коли ніби й надвір не виходить…
— Та, знаєте, у неї останнім часом поганий приятель знайшовся, — змовницьки, немов виказуючи державну таємницю, промовила служниця.
— Поганий приятель?
51
Сьогунат — система феодального військово-диктаторського правління, що проіснувало в Японії до буржуазної революції 1867 р., відомої в історії під назвою «Реставрації Мейдзі»
— Отой бруднющий кіт, що живе в учителя на головній вулиці.
— Отого, що вранці репетує не своїм голосом?
— Саме в того, що ґелґоче, як гусак, коли вмивається.
Образно сказано: «Ґелґоче, як гусак». Коли господар вранці полоще у ванні рот, то має звичку постукувати зубною щіткою по горлянці й видавати якісь дивні звуки. В поганому настрої він на всі заставки ґелґоче, а в доброму й зовсім надсаджується. Одно слово, і в доброму і в поганому настрої безперестанку ґелґоче. Якщо вірити господині, то раніше, — до того, як вони тут оселилися, — у нього не було такої звички, та якось він несподівано заґелґотав і відтоді й дня не обходиться без цього. Годі й казати, звичка кепська, і вам, котам, невтямки, чого вона йому так далася. Зрештою, річ навіть не в тому. Надто допекли мене слова «труднющий кіт». Я нашорошив вуха.
— Цікава б я знати, що це за замову він вигукує. До Реставрації Мейдзі навіть слуги знали, що таке етикет, ніхто тоді так у садибах не вмивався.
— Ваша правда, пані.
Служниця аж умлівала від захоплення і надміру часто підтакувала.
— Тож і не дивно, що в такого господаря і кіт волоцюга. Ти його почастуй палицею, як іще прийде.
— Неодмінно почастую. Це ж, напевне, через нього наша Міке захворіла. Я йому цього не прощу.
«Яке несправедливе звинувачення! Віднині я не зможу й підступити до їхньої садиби», — подумав я і повернувся додому, так і не побачивши Мікеко.
Господар сидів у кабінеті й щось зосереджено писав. Якби я розповів йому, якої про нього думки в домі вчительки, він, напевне, розгнівався б, але, як кажуть, блаженний той, хто не відає, - щось бурмочучи собі під ніс, він силкувався вдати святого поета.
Несподівано заявився Мейтей-кун, той самий, який у листі сповіщав, що через надмірну зайнятість не може особисто навідатися й привітати з Новим роком.
— Що, сінтайсі пишеш? Покажи-но, коли щось цікаве, — сказав гість.
— Та так, — знехотя відповів господар. — Трапилося гарне оповідання. Дай, думаю,
— Оповідання? Чиє?
— Не знаю.
— Невідомого автора? Зрештою, й у невідомих авторів трапляються цікаві речі, не треба і їх цуратися. А де ж ти його запопав?
— У другому томі шкільної хрестоматії, - незворушно відповів господар.
— У другому томі хрестоматії? Як це у хрестоматії?
— А ось так: те, що перекладаю, входить у другий том хрестоматії.
— Не жартуй! Хочеш, помститися за павині язички?
— Я не такий базікало, як ти, — крутнув вусом господар без найменшого збентеження.
— Подейкують, що в давнину якийсь чоловік спитав Сан’йо [52] : «Чи останнім часом вам траплявся видатний твір?» А той витягнув записку конюха з вимогою віддати борг і сказав: «3 найвидатніших творів, написаних недавно, на перше місце я ставлю оцей». Хто знає, може, і в тебе зненацька пробудився тонкий естетичний смак. Прочитай-но, я спробую його оцінити, — промовив Мейтей-кун тоном неабиякого знавця літератури.
Голосом ченця із секти Дзен [53] , що читає заповіти великого Дайто Кокусі [54] , господар почав:
52
Рай Сан’йо (1780–1832) — конфуціанський філософ та історик
53
Секта Дзен — одна з буддійських сект
54
Дайто Кокусі (1282–1337) — посмертне ім’я Сюхо Мьотьо, ченця буддійської секти Ріндзай, яка вважається відгалуженням секти Дзен
— Велетень Тяжіння.
— Що?
— Велетень Тяжіння. — це заголовок.
— Дивний заголовок. Ніяк не второпаю, що він означає.
Очевидно, йдеться про велетня, на ім’я Тяжіння.
— Не зовсім певен, але це ж тільки заголовок. Облишимо це і підемо далі. Читай якомога швидше, у тебе приємний голос, я охоче послухаю.
— Тільки не перебивай, — попередив господар і читав далі: «Кет виглядає з вікна надвір. Там діти граються м’ячем. Вони підкидають його вгору. М’яч летить усе вище і вище. А за мить падає. Діти знову підкидають його вгору. І так багато разів підряд. І щоразу м’яч падає на землю. «Чому він не летить усе вище і вище?» — запитує Кет. «Бо в землі живе велетень, відповідає мати. — Це Велетень Тяжіння. Він, дуже сильний. Усе на світі притягує до себе. Притягує будинки до землі. Якби він їх не притягував, вони полетіли б. І діти полетіли б. Ти, напевне, бачила, як опадає листя. Це їх кличе до себе Велетень Тяжіння. Тобі з рук, напевне, падала книжка. Це Велетень Тяжіння кликав її: «Іди сюди». М’яч піднімається в небо, але тут його кличе Велетень Тяжіння, і він падає на землю».
— Це все?
— Правда ж, гарне оповіданнячко?
— Атож, я просто зворушений. Так несподівано дістав віддяку за тотімембо.
— Ніяка це не віддяка. Просто оповідання мені сподобалося і я вирішив його перекласти. Невже ти не згоден зі мною? — господар, намагався заглянути за окуляри в золотій оправі.
— Оце так диво! І не сподівався, що ти на таке здатний. І я попався на гачок. 3даюсь, здаюсь, — признав Мейтей-кун свою поразку, та господар нічого не второпав.
— Я й на думці не мав робити цього. Просто оповідання мене зацікавило. І я вирішив його перекласти. Оце й усе.