Вирвані сторінки з автобіографії

Матиос Мария Васильевна

Але, може, Україна поки що не вивергала зі своїх надр сучасного духовного та інтелектуального Дюрера через те, що в нашій - українській - ментальності немає поняття «думати», як на Таїті - «працювати»?!

Усі інші поняття є в надлишку - робити, гарувати, старцювати, жебрати, боятися, вислужуватися, плазувати, побиратися, продаватися, колінкувата, принижуватися, прикидатися, грати дурника, наймитувати. А з думанням у нас - туго. Принаймні з тим думанням, яке згодом формує свідому дію свідомої людини.

ЩОЙНО люди

з владних верховин адаптували свої артикуляційні органи до вимовляння по складах таких слів, як Євросоюзі євроінтеґрація, зі скрипом навчилися розшифровувати не раз прокляту ними ж абревіатуру НАТО(таку ж залякувальну для суспільства, як для дітей перед вечірнім сном Бабай), а вже, дивися, передвиборна «швидка Настя» вкотре розвертає неповторні українські політичні голоблі біс його знає в якому напрямку, ніби наші керманичі, яким зусібіч блимає EXIT, і справді перебувають на межі безумства.

Який Шекспір зі Стефаником укупі здатні осмислити дії цієї малорослої, розкаряченої на всі боки держави, де слово «думати» для її зверхників, як і, врешті, для багатьох громадян, вживається лише як антиалкоголь - з похмілля? Шевченко в свої тринадцять «пас ягнята за селом», що, проте, не загнало його в резервацію тугодумства. Україна ж на 13-му своєму позаутробному році пасе задніх у світових цивілізаційних координатах, не дбаючи про своє реноме аніскільки, як дівка з Кільцевої київської дороги. І саме в цьому між владою і суспільством стоїть знак рівності: в не-думанні.

Держава , 13 років тому узаконена почасти достойниками, почасти - скороспілими пристосуванцями, дотепер залишається позбавленою точки опори, з порушеною координацією рухів, із припливами-відпливами зовнішньої температури і систематичними коливаннями внутрічерепного тиску. Тому в очах розумних людей скидається на малолітню калічку-олігофрена, яку випробовують на космічній центрифузі. І нещадний у законах співжиття світ байдуже спостерігає, чим закінчиться цей варварський експеримент, влаштований дитині безголовими батьками і публікою-свідком, якій ніколи зважитися нарешті думати.

Плебс плебсом, пардон, електорат електоратом, але й він не є суцільним випускником допоміжних шкіл для розумово відсталих. Проте, наше суспільство думає переважно так, як п'є прихований алкоголік: крадькома, щоб ніхто не бачив. І не знав, що він думає насправді, скрутивши в кишені дулю. Алкоголік - дружині. Суспільство - державі. Так і живемо. Ніби житимемо двічі.

УКРАЇНА ДЕКОРАТИВНА

Сьогодні дуже модно говорити і досліджувати Україну incognita, Україну малознану. Та коли б я була вченим, а не письменником, я б з усією силою своєї сільської впертості досліджувала Україну теперішню. Бо мине якийсь час, і байдужа Історія залишиться із брехливо зафіксованою нинішньою нашою брехнею, написаною кон'юнктурниками від науки і політики, й неопротестованою суспільством. Я б розвінчувала Україну декоративну.Бо майже в усіх своїх проявах, тих, які безпосередньо стосуються Держави, вона така ж несправжня, як декоративні фрукти в рекламних роликах. Штучна, як пенсійного віку жінки у штучних віночках на сцені палацу «Україна» під час звітних концертів регіонів. Як штучна армія псевдовчених з академічними титулами, але без письмових примірників своїх дисертацій у бібліотеках. Як жалюгідна самозвана українська еліта з «відмотаними» чи гіпотетично можливими майбутніми тюремними термінами. Як неприродна «Золота фортуна» і неестетичний «Прометей-престиж». Як замариновані одні і ті ж обличчя в «Людині року» Як фанерна українська пісня із олігофренічним приспівом «У-у-у... молода країна... у-у-у... наша Україна».

Не

наша вона, не наша. І туман у ній густіший, ніж на Британських островах.

І великий філософ нашої сучасності - Ліна Василівна Костенко сортує ці покручі жорстко й нещадно: «...одна з причин - це ушкоджений тоталітаризмом адаптований розум. Це ще гірше, ніж поневолений... Бо, за словами Ніцше, ув'язнений поневолений розум хоч стрепенеться і вдариться крилами в ґрати. А адаптований розум не здатний до ривка, він до всього швидко звикає і не реагує навіть на подразнення».

Якого іще фізичного і психологічного каліцтва треба зазнати загіпнозованій сьогодні нації, щоб «вдарити крилами в ґрати»?! Ґрати ж можуть виявитися імітованими. Власники ґрат - вони також люди зі страху.

УКРАЇНА ДЕМОНТОВАНА

ТИХИЙ, але послідовний демонтаж декоративної держави в обгортці нібито інтенсивної побудови її різноманітних інституцій, під прикриттям густого туману тотальної неправди, продукованої всіма можливими зомбувальними каналами дезінформації, - можливо, один із найбільш вдалих винаходів тих диявольських сил, про справжні стратегічні плани яких сповіщаєодин з її речників - депутат Держдуми Росії Митрофанов:

«Россія просто скупіт всю Украіну, что сегодня реально і проісходіт. Наше будущее - ето формат Советского Союза, но построенний нє на ідеалогії... а на фінансовом подчінєніі. Другого путі просто нет. Повторюсь: расійскіє кампанії скоро скупят всьо, что можно купіть на Украінє. Вознікнєт новая формула Совєтского Союза. Но адміністратівно нікто нікого кантраліровать нє

будєт. Масква заставіт всєх падчінятся сєбє, но економічєскімі мєтодамі і срєдствами. Всьо будет цивілізовано».

Не на ідеології, кажете? Можливо. Але коли впродовж місяців український інформаційний простір повідомляє про маневри Україною «улюбленої групи президента Путіна» - ЛЮБЕ, то я хотіла би запитати тих, хто поки що не потребує слухових апаратів: чому день у день ЛЮБЕ мені співає « Ждьот Севастополь, ждьот Камчатка і Кавказ»? Не знаю, як з Камчаткою чи Чукоткою. Про них подбає Абрамович зі своїм ЧЕЛСІ. З Кавказом також зрозуміло. А після недавнього чергового робочого візитуПутіна у Крим як в одну із економічно контрольованих своїх губерній, унаслідок чого Стрілецька бухта блискавично швидко виявила бажання полегшати на частину військово-морських сил України, я нарешті зрозуміла, кого чекав - і таки дочекався Севастополь і зрозуміла, хто в Росії має нетабуйоване право озвучувати президентські наміри - любе (іншими словами - будь-хто).

Ось він - реальний демонтаж держави: раптова, як після інсульту, втрата пам'яті на слова Євросоюз і НАТО, стійка «струнко» державного чиновництва на московський окрик щодо нашого наміру говорити в ефірі українською... та Боже мій! Легше загнути пальці, де їм до нас байдуже.

ПРОТЕ демонтаж ментальний - він, знаєте, не менший Чорнобиль.

...Пам'ятаю кінець 80-х - початок 90-х, коли половина моєї Буковини рвала взуття на кордоні. Намагаючись заробити першу свою ринкову (зелену до того ж!) копійку, Буковина тоді добровільно взяла на абордаж Польщу і Румунію. Похід тисяч буковинців на терени сусідніх держав з торбами пром- і продтоварів нагадував гуманітарний похід на велику руїну. Благополучні поляки і румуни, тоді досхочу нагодовані українським сиром і ковбасами, сьогодні намертво прибиті (цвяхами нашого ж виробництва!) до свого поступу в майбутнє, якого нам, очевидно, доведеться чекати довше, аніж комунізму.