Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
А сьогодні кожен п'ятий буковинець якщо не горбиться на безкраїх пісних ґрунтах ситої Європи, то підтирає сідниці скупим багатіям хваленого Євросоюзу, що вижили з ума від старості. Така ось історична справедливість працелюбного, але маломислячогонароду.
ХТО вдарить у дзвони святої Софії і Лаври разом узяті, щоб зупинити безум відчаю третьої хвилі української еміґрації? О, ні, не на площі святого Петра у Римі, не Оксана Білозір і не Павло Дворський. А вдарить багатоденним дзвоном на сполох по всій країні з приводу того, що з країни витікає її народ, витікає швидкоплинно, неначе кров
А може, вони, оті, що іменують кожного з нас - ніби дають тюремний термін, - так задумали: щоб ми нарешті плавно, всією Україною, перетекли в ситий Євросоюз, і нарешті звільнили армію чиновництва від ворожби на кавовій гущі про терміни нашої євроінтеґрації?
...Коли я ідилічно демонструю своє фамільне дерево, я в голові тримаю думку про тих людей з Івано-Франківщини, які вже тричі поміняли свої прізвища задля жаданої закордонної візи. Яке (і де?!) своє коріння шукатимуть після цього нащадки підприємливих із безвиході нинішніх «западенців»-наймитів-«інвесторів»?
О, ні, Україні не треба таких інвестицій, коли «інвестуються» тисячі незворотних людських драм, коли плодиться біда, свідком якої я була на Тернопільщині, де цілі села - без жодної жінки дітородного віку, де матері благословляють своїх малолітніх дітей на вимушені шлюби з португалій-італій через відеокасети.
Поминальний плач, а не весільна «коломийка» панує в такі моменти на західноукраїнських обійстях.
А тим часом в Україні - економічно, політично, духовно і ментально демонтованій - політичні кастрати бавляться в політику, як у кубик Рубика, не підозрюючи, на кратер якого вулкана мостять дорогу цілій країні.
УКРАЇНА НЕБЕЗПЕЧНА
І САМЕ ЦЕ дає мені право думати про Україну НЕБЕЗПЕЧНУ, яку, як овечку Доллі, день у день клонують інформаційні генетики, а народ «благоденствує» від нав'язаної ними думки: добре, що не було війни.І мало хто хоче не просто загинати пальці, а ДУМАТИ, обліковуючи українські втрати за останнє десятиріччя: пропорцію народжень і смертей, постійно зростаючу криву суїцидів, епідемію туберкульозу, кількість ВІЛ-інфікованих, правдиву кількість безробітних і т. д.
Якщо усе це не війна, не винищення, то що ж тоді війна?! В сучасному Іракові також не війна: стабілізаційні процеси.Та й, зрештою, війна при сучасних технологіях має дещо інші ознаки, ніж кавалерійські наскоки чи танкові бої. Хто не хоче думати - хай заколисує себе слоганом, що «У нас не було війни». А я кажу, що війна щоденно іде Україною і робить державу небезпечною для своїх громадян.
Тільки, заради Бога, не тягніть мене, як Тягнибока, до суду за наклеп і розпалювання сумління. Бо я таки хочу розпалити приспану і незрячу совість тих, хто не розуміє, що конфронтована, збуджена
Бо немає ні Східної, ні Західної України.
Немає двох Україн ніяких інших, окрім України бідної і тієї, що блює украденим.
Є Україна правдива і є брехлива.
Є Україна зі страху і є від лукавого.
Є совісна і є безлична.
І кожна з них - така ж далека одна від одної, як Сонце від Землі. І це також конфронтація суспільства. Байдуже, що одних - жменька а інших - мільйони.
Проте межа ще одної небезпечної конфронтації - внутрішній неспокій громадян, - зумовлений щоденним нагнітанням штучних пристрастей пов'язаних із політикою і тільки. І провокатором цієї конфронтації є державні, і тільки державні чинники. От де уже патронат - так патронат! І в протилежному мене не переконає ніхто.
...ЗНАЄТЕ, коли мені вперше закарбувалося в пам'ять словосполучення жовто-синій колір?Якраз десь у років тринадцять. А було так. Один із моїх односельчан - інвалід Андрій Крижанівський купив у сільмазі фарбу. Яка була. А була тільки синя і жовта. І пофарбував щойно збудовану хату. То через день мало не половина районного начальства під недремним оком «трьох чекістів» «допомагали» чоловікові перефарбувати будинок у правильний колір. Та ще й на облік, самі знаєте куди, взяли.
А на 13-му році незалежності пливуть Хрещатиком фашистські штандарти - і міліція їх охороняє, а телевізор веде мало не пряму трансляцію, як із параду, сіючи отой самий неспокій серед тих, хто звик лише слухати і дивитися, але не аналізувати.
А такі, як я, думають: а де були у цей час завжди недремні «три чекісти»?
А може, це було останнє їхнєтренування напередодні Дня незалежності просто на Хрещатику, а не на аеродромі Антонова? І може, вже якесь корчинське прийматиме парад із бронетранспортера? І може, через те вони так педалюють на отому - «нашисти», яке для політично глухого звучить однозначно - фашисти.
УКРАЇНА ПЕРЕДВИБОРНА
«Фарширована» у хвіст і в гриву Україна передвиборна, мені нагадує породіллю із покусаними від потуг губами. Вона силкується вимовити ім'я свого Мужчини. Її рицаря. Лицаря. Воїна. Оборонця. Заступника. Козака. Гайдамаки. Її кравця. Шевця. Модельєра. Рахівника. Її знахаря. Її лікаря.
І хоч вона поки що зі страху і поки що від лукавого, але я так розумію, що ЦІЙ Україні ми допоможемо.
Бо це - наша таки остання барикада й остання територія нашого лукавства.
Чи ви, Мужчини, заморозилися, як мамонти, і ти, Україно, чекаєш Жінки?!
ЯК ВИПОВНИТЬСЯ ВАМ 80 РОКІВ...
У село на ім'я моєї мами прийшла бандероль: два товсті зошити із рукописним текстом. Як заграло мені від радості серце, коли побачила зворотну адресу - с. Чорногузи Вижницького району Чернівецької області.