Звірослов
Шрифт:
Капітоліна мовчить. Ворушить бровами.
– Я всьо поняла, - невпевнено захищається.
– Ага, поняла. Так поняла, що тебе наряд міліції додому привів. Я розписку мусила писати, що отвічаю за тебе. Якби не я, то сиділа би ти у дурдомі в білому балахоні.
– Той… міліціонер, він сам запропонував відвести мене додому…
Капітоліна дрижить як у лихоманці. Капітоліні хочеться розридатися разом з Натахою, але якийсь далекий внутрішній голос шепоче їй: «Вашій Високості не годиться зараз плакати.
– Я й сексом ще не занімалась, - чомусь каже Капітоліна, ковтаючи сльози.
– В тебе всьо впереді, Капітоліна. Щоб заніматись сексом, мозок не потрібен.
Якщо я і дурна, то в цьому теж є свій шарм, думає Капітоліна.
Вона стоїть у черзі за мандаринами в кіоск біля будинку Натахи. Мандарини лежать на вітрині у трьох різних ящиках, трьох різних видів. Капітоліна не може між ними вибрати. Одні - дрібненькі і жовті, інші жовті, але крупні, ще інші - крупні, оранжеві, з кісточками. Ці останні найдешевші, хоча виглядають найкраще.
– Дайте, будь ласка, півтора кілограма мандарин, тих, що з кісточками, - каже Капітоліна.
Вони коштують шістнадцять гривень за кілограм.
Продавщиця миттю набирає в торбину мандарини, важить їх на електронній вазі і простягає їх Капітоліні:
– Двадцять вісім гривень сорок копійок.
Капітоліна обмінює торбину з мандаринами на гроші. В її голові проходять складні підрахункові операції.
Півтора кілограма мандарин, думає вона, - це шістнадцять гривень і ще пів по шістнадцять. Пів по шістнадцять - це вісім гривень. Шістнадцять гривень і вісім - це… (чоло Капітоліни морщиться)… це чотири до двадцяти і ще чотири після. Двадцять чотири!
– Перепрошую, - каже Капітоліна, - скільки ви сказали?
Продавщиця повторює свою ціну. Двадцять вісім гривень сорок копійок.
Капітоліна не впевнена у своїх підрахунках, але все ж наважується опротестувати ціну:
– Півтора кілограма по шістнадцять гривень - це двадцять чотири.
Продавщиця нервово сіпається.
– Там було більше, ніж півтора кілограма, - мало не кричить вона.
– А!
– Капітоліна вибачливо посувається вбік, звільняючи місце біля віконечка іншим покупцям.
Тримає торбину з мандаринами, і їй здається, що мандарини такі страшенно оранжеві, що аж горять.
Вона мене обдурила, думає Капітоліна, але, напевно, так треба. Я дурна, а дурних гріх не обдурити.
Відходить від кіоску в бік дому. Зупиняється. Мандарини зараз вибухнуть. Голова теж.
Навіть якщо я дурна, то чому мене мають обдурювати, думає Капітоліна, чому? До дурних, навпаки, треба ставитись поблажливо, бо їм і так погано. Вони вже без того покарані.
– Вибачте, - Капітоліна повертається до
І чому я не замовила кілограм мандарин, думає Капітоліна, з кілограмом не було б жодних проблем.
– Дєвушка, - продавщиця не на жарт знервована, але намагається говорити якомога ввічливіше, - там був кілограм і шістсот тридцять грам. Вам пощітать на калькуляторі?!
– Ні, я хочу, щоб ви переважили мандарини.
Продавщиця не слухає Капітоліну. Бере калькулятор, висуває його у віконце кіоску, так, щоб бачила і Капітоліна, і решта покупців, що стоять у черзі. Блискавично набирає цифри. Капітоліна нічого не встигає помітити.
– Бачите?!
– кричить продавщиця, тикаючи калькулятором Капітоліні в груди.
– Так, як я і сказала! Двадцять вісім гривень і сорок копійок. Ну тридцять вісім - я округлила на дві копійки. Але якщо вони вам так потрібні, то нате, візьміть!
Мандарини вибухають у Капітоліни в руках. Голова теж. Капітоліна стає червоною як буряк, боїться відірвати погляд від землі. Покупці в черзі з осудом і трохи з жалем спостерігають за тим, як Капітоліна принижено відступає.
Так мені й треба, думає Капітоліна, нащо було перечити? Якщо й обдурила, то нехай їй буде більше. Нехай всім людям буде більше.
– Три бананчика, пожалуста, - замовляє наступний покупець.
– Ні, почекайте!
– Капітоліна втретє просувається до віконця.
– Почекайте!
– Дєвушка, да успокойтесь ви!
– бурчать у черзі.
– Ні-ні, почекайте!
Капітоліна виймає свій гаманець і викладає з нього всі гроші продавщиці.
– Нате, - збуджено тараторить Капітоліна, - візьміть усе! Мені не шкода! Раз ви обдурюєте, значить вам не вистачає. Візьміть усі гроші, прошу! У мене вдома є ще!
Продавщиця мне в руках Капітолінині гроші, не знаючи, як повестися.
У черзі западає мертва тиша.
– Мені не потрібні ваші гроші, - нарешті каже продавщиця.
– Мені не треба більше. Я беру рівно стільки, на скільки обдурюю.
– Альберт Романович?
– Капітоліна тихенько заходить у кабінет начальника.
– Можна?
Альберт Романович, як завжди, елегантний і причепурений, сидить за своїм столом і перекладає папери з папки в папку. Мовчки киває Капітоліні на стілець.
– У мене до вас одна справа.
Альберт Романович ледь стримується, щоб не засміятися.
Яка ж вона дурна, думає він, дурна, але і забавна одночасно. Навіть мила.
– Що ти хочеш?
– він прикидається, що сприймає її серйозно.
– Я хочу звільнитися.
Альберт Романович збитий з пантелику.
– Чому? Що сталося? Ти далі не можеш порозумітися зі своїм напарником?
– Ні, Коля тут ні при чому, - запевняє Капітоліна, - я просто хочу звільнитися.