Чтение онлайн

на главную

Жанры

Без дозволу на розслідування
Шрифт:

Вражено ворушив пальцями, дерев'яніючи. Знетямлено дивився собі під ноги, не в змозі зрушити з місця. А поруч, метрів за двадцять, білокоро сві­тився березовий гай.

— Арсене, поїхали, — Оля торкнула мене за лі­коть.

Я не озирався, наче громом прибитий.

— Арсене!.. — нетерпляче смикнула за руку і за­зирнула мені в очі. — Ти... що? — відступилась зля­кано. — Щось болить?

Я видушив болісну посмішку і заперечливо по­хитав головою.

— Кажи правду, — з острахом мовила Оля. — Я хлопців гукну, — обережно обняла мене, наче хворого. — Кажи, не мовчи!.. — Забриніли

сльози в її голосі.

— Голова... закрутилась, — нарешті спромігся на слово і оглянув навколо пісок.

Там, де допіру лежав мій одяг, виднілися осунуті ямки, крихкі ознаки слідів, що тяглися в березовий гай. А може, вони давні?

— Напевне, напекло, Арсенчику, — засокоріла турботливо Оля. — Я в панамі, а ти простоволосий, їдьмо додому, не стій... Це все я винна, я!

її голос, щире співчуття привели мене до тями, і я наче скинув полуду з очей, збадьорився і рішу­че сів за кермо.

— Тільки не швидко, Арсенчику, не швидко,— вмовляла Оля, стискаючи руками мої плечі, туля­чись щокою та губами до шиї. — Ти прямо додому, а я пішки.

Усе ж я зсадив її біля зеленої брами, заспокоїв­ши, що вже полегшало, а сам майнув на пляж. За­питав у хлопчаків, що грали під грибком у підкид­ного, чи не бачили, як хтось виходив з гаю, коли ми купались. Не бачили. Підозрювати їх я не міг, бо мій годинник вартіший за образок, а його ніхто не взяв. Я перегорнув пісок на тому місці й нічого не знайшов. Звичайно, в і н вийшов з гаю і нагинці, ховаючись за кущами, підкрався до одягу, коли ми пливли на той берег.

Втретє вистежив! Нахабно діяв. У мене вже не було ніяких сумнівів, що в і н місцевий. Дивився на березовий гай, думаючи, що надто багато таємниць він ховав, особливо дорога на Березівку. Стій! Дядько Гаврило казав же, що Степан вилежувався на річці, догулював відпустку. Степан Горак... Щоб помститись за брата. Але я його ні разу ніде не здибав. І звідкіля він міг знати, що важив для мене образок? Ні, не Степан. Картав себе, що не зали­шив образка вдома. За викрадений речовий доказ, хай із припиненої справи, подяки не оголошують.

Що скаже Великошич?

Поїхав додому. Зупинившись коло хвіртки, помі­тив у поштовій скриньці білий папірець. Невже лист? Я не пам'ятав, коли ми востаннє отримували листи. Адресований мені. Без зворотної адреси. Почерк незнайомий, великий, розмашистий, з нахи­лом вліво.

Від кого? Повів мотоцикла до сарая. Рівняючись із вікнами, почув, як в кімнаті настійно дзвонив те­лефон. Кинувся до дверей — зачинені. Хапливо відімкнув.

— Слухаю.

— Як тобі, Арсенчику? — дбайливо запитала Оля.

— Ти про що?

— Як про що? Тож голова...

— Уже краще, Олю, краще, — поспішно прока­зав. — Дякую.

— Ти полеж, нікуди не ходи, — мовила напутли­во. — Я так перехвилювалась, що місця собі не зна­ходжу. Навбирала картоплі і до магазину...

— Заспокойся, Олю, все гаразд, — я поглядав па конверт з малюнком моря та білого пароплава.

— Я так переживаю.

Штемпель адресата нечіткий, і я насилу розібрав закінчення назви міста—«...иця». Не терпілося про­читати листа, але Оля продовжувала давати пора­ди від сонячного удару.

Розділ

двадцять другий

Великошич подзвонив аж на третій день. Я вже дізнався, що він розслідував у далекому селі спро­бу вбивства з мисливської рушниці завідуючої пта­хоферми.

 Була неділя. Я нічого не робив, не дозволяла ма­ти, мабуть, з огляду на мій пригнічений настрій. Але бездіяльність підсилювала його, і я марудився в кімнаті, то беручись читати, то переглядаючи ар­куш із записами добутих фактів та доказів, або безцільно нипав подвір'ям, не знаючи, до чого до­класти рук. Коли б Василь і Горак перекривали дах, я б їм допомагав, але в неділю вони не пра­цювали. Здавалося, що саме тепер я втрачав най­дорожчі години пошуку.

І от дзвінок... Мати сиділа за столом і готувала свій виступ на обласну нараду вчителів: поглядала у вікно, а потім швидко писала, висунувши кінчик язика, як школярка. Я кахикнув, щоб привернути її увагу.

— Кудись їдеш? — звела на мене задумливі очі.

— Еге.

— Не барися, — попросила за звичкою.

З важким серцем поспішав на зустріч із Сергієм Антоновичем. Не давав супокою викраденнй обра­зок.

У неділю наше місто люднішало: мешканці чим­чикували на ринок, у магазини, інші поверталися з покупками, а молодь прошкувала до річки, бо день випав гарячий і сонце щедро дарувало тепло, мовби прагнуло надовго зігріти землю перед осін­ньою сльотою. І все ж відчувалося, що літо на схи­лі, хоч не було ще ніяких ознак, тільки щоранку повітря ставало холодно-прозорішим, наче старан­но вимита шибка.

Я спочатку взяв з архіву справу Мошняка й аж тоді зайшов до Великошича. Ретельно поголений, свіжий та бадьорий, він сидів за столом у білій со­рочці з короткими рукавами. На його зволоженому волоссі виднілися сліди гребінця, і я дійшов вис­новку, що він недавно встав.

— У тебе вигляд, ніби хильнув гранчак оцту,— зауважив, оглядаючи мене.

Я промовчав, кладучи перед ним справу.

— Це Кедровський вказав на неї, — пояснив. — Нерозкрите вбивство.

— Зараз перегляну, — Великошич розгорнув її і заглибився у читання.

Мені не сиділось, і я походжав по кабінету: од вікна й до дверей, поглядаючи на слідчого, що з пісним обличчям перегортав сторінки, швидко схоп­люючи суть справи. У прокуратурі і відділі пану­вала тиша, лише долинала, приглушена стінами, далека і невиразна розмова чергового по телефо­ну. А я міряв кроками підлогу.

Великошич підняв голову, закриваючи папку.

— А де образок?

— Про нього потім, — неприємне вирішив допо­вісти пізніше.

— Ти сідай, не мигти перед очима. Що, Кедров­ський підсунув зовсім непідходящу справу?

— Навпаки, ви як у воду дивились, говорячи про нерозкриті вбивства, — опустився перед ним на сті­лець і схвильовано продовжив: — Так от, мати Карпаня розповіла, що дала синові образок Ісуса Христа, якому він у дитинстві вибрав очі, щоб бозя не бачив, як братиме хліб із мисника.

— І цей образок виявився у цій справі, — сказав Сергій Антонович, скориставшись з моєї паузи.

— Він. Я спочатку навідався до дружини Мош­няка, але вона ніколи і ні в кого його не бачила, — відвів очі від слідчого.

Поделиться:
Популярные книги

Усадьба леди Анны

Ром Полина
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Усадьба леди Анны

Антикиллер-2

Корецкий Данил Аркадьевич
2. Антикиллер
Детективы:
боевики
9.23
рейтинг книги
Антикиллер-2

Имперец. Том 4

Романов Михаил Яковлевич
3. Имперец
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Имперец. Том 4

Ваше Сиятельство 4т

Моури Эрли
4. Ваше Сиятельство
Любовные романы:
эро литература
5.00
рейтинг книги
Ваше Сиятельство 4т

Идеальный мир для Лекаря 20

Сапфир Олег
20. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 20

Офицер

Земляной Андрей Борисович
1. Офицер
Фантастика:
боевая фантастика
7.21
рейтинг книги
Офицер

Седьмой Рубеж IV

Бор Жорж
4. 5000 лет темноты
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Седьмой Рубеж IV

Предатель. Ты променял меня на бывшую

Верди Алиса
7. Измены
Любовные романы:
современные любовные романы
7.50
рейтинг книги
Предатель. Ты променял меня на бывшую

Изгой

Майерс Александр
2. Династия
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
аниме
5.00
рейтинг книги
Изгой

Кодекс Охотника. Книга VIII

Винокуров Юрий
8. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга VIII

Начальник милиции. Книга 5

Дамиров Рафаэль
5. Начальник милиции
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Начальник милиции. Книга 5

Последний реанорец. Том III

Павлов Вел
2. Высшая Речь
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.25
рейтинг книги
Последний реанорец. Том III

Возвышение Меркурия

Кронос Александр
1. Меркурий
Фантастика:
героическая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвышение Меркурия

Сирота

Ланцов Михаил Алексеевич
1. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.71
рейтинг книги
Сирота