Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Та ось що не подобається в цій небесній каральній установі, особливо з огляду на прийдешній поголовний Страшний суд ("злочинців буде покарано!"), це повна відсутність хоч такої-сякої адвокатури. Захиститися - ніяк! То вже, знаєте, не демократично...
Але про що це я думаю?
Геть з голови крамолу!
Хіба не мене, смиренну овечку, обрано для втілення у життя смертних задумів бога-Слідчого, бога-Прокурора і бога-Судді? Сказано: путі господні незвідані. То мені тільки здасться, що простую я навмання. Насправді
Уже надвечір я примандрував до портового міста Іоппії, щоб далі подорожувати морем. Головне, опинитися якнайдалі від приреченої Ніневіу. Цікаво, де тут найдешевша корчма?
Усі ліхтарі на захланних вуличках Іоппії були розбиті з підозрілою послідовністю. Та я чомусь не звернув належної уваги на це похмуре застереження з явними візуальними натяками. Ковзнув бездумно очима, та й усе. А дарма.
9. Думка думку гонить
"Не той кінь, що в болото увезе, а той, що з болота витягне".
Тьмяно було в благенькій корчмі. В одному кутку ледь блимав каганець, в другому конала тоненька свічка. За дверима, зовсім неподалік, хлюпало море.
Як на голодного, пахощі тут - запаморочливі. А в мене у кишенях - ані шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався смачненького, у мене й мідяків нема, щоб оплатити апетитні пахощі дзвоном.
Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу віддаси. Без грошви закон один: їж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того і в зубах. Та нічого: кмітлива людина як не руками, то язиком візьме. Мошвою і дурень трусити може...
Потроху очі призвичаулися до пітьми. Ясна річ, сюди позбиралися на нічліг різні безпритульні лобуряки. Зараз нажираються і напуваються, потім спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб тепліше було.
Усе це був люд убогий: тільки й грошви, що на полумисок юшки та келишок сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоїть! Тільки у кутку, під каганцем, двоє смакують не з келишків, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч свіженький, щойно з вогню...
Один з них - довгий і худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого профіля. Другий - низенький і товстенький, немов дбайливо натоптана усяким добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких полюбляють хизуватися мореходи.
На них я й націлився. Тільки чекаю слушної нагоди.
Чую, щогловидий поважно каже:
– А гарно украсти і на зуб не попасти!
Його приятель не встиг
– Пхе! Поганеньке ремесло ліпше доброго злодійства...
Строкатий з профілем одразу на мене:
– А ти хто такий розумненький?
Я статечно відповів:
– Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Біблії - не оповідач.
– Невже Біблію маєш?
– вразився він.
– Авжеж!
– Де ж ти отакий скарб роздобув?
– То моя справа...
– І читати по писаному вмієш?
– А чого б я Біблію на горбі тягав?
– То сідай до нас, юний отче, за кумпанію...
Я сів і негайно вдарився у спогад:
– Наш піддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере і холодний.
– Складно кажеш!
– Слово почуєш, та не зжуєш.
– То пригощайся - у нас на трьох стане!
– Гріх непрощений - їсти хліб немащений. І їсти хочу, і горло дере...
– Та ж ось барильце!..
І пішло, і поїхало...
– Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пісанія, щоб ні в тин ні у ворота!
– Можна, - кажу я.
– Ось послухайте.
Тут уже всі присутні в корчмі присунулись ближче. Навіть корчмар залишив своє місце за шинквасом і завис наді мною.
10. Кому смішки, а кому горе
"Раптом на очах віруючих з-під риз випала пляшка з самогоном, заткнута кукурудзяним качаном. Піп не розгубився. Він суворо поглянув у бік ікони "Тайна вечеря" і сказав:
"Якщо вечеряєте, то вечеряйте, а пляшок сюди не кидайте!"
– Чули про Мертве море, в якому навіть жаби не живуть?
– Та чули...
– А чого воно мертве?
– Та хтозна...
– А я знаю!
– Чому ж воно мертве?
– А тому, що під водною гладінню поховано стільки пропащих душ, що все живе гине...
– Невже?
– Точно кажу! А сталося це так...
На тому місці, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих міста - Содом і Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва міста погрузли в розпусту. У Гоморрі жінки покинули чоловіків і втішалися любов'ю поміж собою, а в Содомі все сталося навпаки - поміж собою любилися чоловіки. Уявляєте?
Дізнався про ці неподобства Всевишній і дуже розгнівався:
– Я що людям наказував?
– Любитися і розмножуватися!
– хором відповіли йому янголи.
– А що роблять люди в Содомі та Гоморрі?
– Любляться, але не розмножуються!
– відповів янгольський хор.
– А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всій землі?
– Вимруть усі люди!
– Що ж робити?
– А бог знає!
Всевишній і справді знав: винищити безплідних порушників до ноги, та й по тому.