Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Якого ж гріховодника, питаю я вас, ота пікантна бувалиця не зацікавить?
Та вони вмить розхапають квитки і натовпом посунуть на мої літературні відправи!
І Всевишньому, як Авторові Книги, буде приємно, що я привернув до його бестселера увагу найширших кіл читачів і неписьменних слухачів.
А щоб не наражатися на ревниві нарікання Автора, слід раз у раз невтомно підкреслювати незреченну мудрість господню. Від словесного фіміаму ще ніхто не горнув носа. Хіба мені важко жонглювати словами "геніальний Автор", "єдиний у світі і неперевершений Творець", "глобальний
Я й віршами можу ушкварити.
Наприклад:
Не Книга - Диво! А відтак Писань таких ми ще не знали... Спасибі, Автор - наш Мастак, Що Ви нам Книгу написали!Ясна річ, віршики погані. На рівні школярського римування. Але ух неодмінно оголосять Високою Поезією. Бо хто, питаю я вас, наважиться ух гудити, коли вони хвалебно оспівують "геніального Автора" та ще й "неперевершеного Творця"? Не побоюся висловити сміливе припущення, що за це недолуге римування мені ще й літературну премію господь дасть. Таке вже неоднораз траплялося! А коли що - додам солоденького фіміаму: брехати - не ціпом махати. Що схочу, те й змолочу.
Приміром, як восхвалити Всевишнього за те, що він надихнув Аврама з Сарою на ганебні, аморальні вчинки?
А дуже просто!
Сказав Наймудріший:
– Не будеш ти надалі називатися Аврамом. Віднині ім'я тобі - Авраам. А ти, жінко, вже не зватимешся Сарою. Віднині ім'я твоє - Сарра.
Відмінність лише на одну літеру!
Хіба не дотепно?
Ну, хто тепер наважиться звинувачувати архисвятого патріарха Авраама і його цнотливу, благочестиву Сарру за гріхи якихось там блудодійних мерзотників Аврама та Сари? Та якщо хтось патякатиме, Авраам з Саррою вмить притягнуть облудника до суду за образу їхніх священних осіб!
Отак благочестиво розмірковуючи, я бадьоро міряв та міряв ногами твердь земну, неухильно наближаючись до моря.
8. Око бачить далеко, а розум глибоко
"Ми часто кажемо: "Його совість гризе..."
Ви собі уявляєте, що було б, коли б совість справді зуби мала?"
Старець Авімелех наставляв:
– Не украдь!
Спирається, бувало, обіруч на біблійний фоліант і рече:
– Не убій!
Якщо подумати, він недарма спирався на святе письмо. Адже Біблія збірник унікальних кримінальних історій. Суцільний тобі детектив! З неодмінною мораллю, як воно і годиться: злочинця настигне неминуче покарання.
Загальна думка була проста: усі люди - грішники, або ж, як по-сучасному, злочинці. Така вже людська природа, і нікуди від неї не втечеш. Бо ж неможливо втекти від самого себе! Злочин, немов тінь, чатує за плечима кожного грішника, а в грішниках
А з чого воно почалося?
З гріхопадіння прабатьків усього нещасного роду людського Адама і рви.
А жилося ж ум: їж - не хочу, пий - не можу!
Не знали і не відали, що воно таке батькувати долю у голоді і холоді.
А все одно потягло на крадіжку!
– Адамцю, ну-мо пішли оту яблуньку потрусимо!
– Та ти що?
– Яблучко хочу!
– Чи ти з глузду з'їхала?
– А що такого?
– Та ж Всевишній заборонив яблуню чіпати!
– Ну й дурень!
– Хто дурень?
– Ти, Адамцю!
– Я дурень?
– А хто ж іще? Ти про кого подумав?
– Добалакались!..
– Бо ти - впертюх!
– Я ще й винен?
– Адамцю, ну, подумай сам: якщо ми з'їмо по манюсінькому яблучку, то хіба він збідніє? З торбою піде? Душу з нас за яблучко витрусить?
– Скупому душа дешевша гроша!
– А мені.. яблучка хочеться...
– Ну, добре, ходімо по яблука!..
А йшлося зовсім не про те, збідніє Всевишній чи не збідніє.
Не було мови й про таку дрібницю, піде він з торбою на путівцях старцювати чи не піде.
Річ полягала у принципі - забороні порушувати святі норми приватної власності.
Але ж знов-таки сказано: не спійманий - не злодій.
Та хіба прабатьки мали кримінальний досвід? Хіба вміли вправно заховати сліди? Хіба мали поняття про алібі?
Нажерлися яблук та й полізли спати у кущі!
Застукав ух Всевишній на гарячому, а ці недотепи одразу розрюмсалися та й розкололися:
– То вона мене на гріх звабила!..
– А мене - яблучко...
А Всевишній ум на те повчально проказує:
– На чужий коровай рота не роззявляй!
Перехресний допит, діло в суд, останнє слово перед вироком і - "в дальний путь, на долгие года", туди, де і холодно, і де голодно...
Цікаво, що тоді було запроваджено перший у світі фах - професію сторожа. Бо приставив Всевишній до яблуні на варту приватної власності херувима з вогненним мечем. Але той перший гріх глибоко закорінився - усі хлопчаки і досі з яблунь починають.
От Каїн, той уже був тямущий мужик! Він постарався все обмізкувати наперед. А коли порішив-таки свого брата Авеля, то навіть і в думці не мав колотися.
Всевишній, що провадив слідство у тій найпершій "мокрій" справі, дуже хитро, ніби мимохідь запитав прадавнього мордувавцю:
– Каїне, де Авель, брат твій?
А Каїнові хоч би що - затявся, та й годі:
– Запитайте у нього самого! Хіба я сторож йому? Звідки знати мені, де він вештається і байдики б'є?
– Так уже і не знаєш?
– У мене своїх справ - по саму зав'язку! Тільки встигай повертатися...
Якщо розібратися, то божа Канцелярія - це вселенський карний розшук, в якому янголи, херувими і серафими слугують судовими виконавцями. Архангели - верховна колегія. Але всі діла вершить премудрий Всевишній, сам-один у трьох лицях: бога-Слідчого, бога-Прокурора і бога-Судді.