Чарлі і шоколадна фабрика
Шрифт:
— Так і є! — підтвердив дідунь Джо.
— Зараз застрягне! — припустив Чарлі.
— Мабуть, що так! — погодився дідунь Джо.
— Уже застряг! Їй-богу! — вигукнув Чарлі.
— Це через великий живіт! — пояснив пан Ґлуп.
— Він заткнув усю трубу! — додав дідунь Джо.
— Розбийте трубу! — лементувала пані Ґлуп, махаючи парасолькою. — Авґустусе, негайно вилазь!
Глядачі знизу бачили, як шоколад у трубі зі свистом проривається навколо хлопця, як він нагромаджується під ним щільною масою, щоб
— Зник! — заволала пані Ґлуп. — Куди ця труба веде? Швидко! Викликайте пожежників!
— Спокійно! — вигукнув містер Вонка. — Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку — й побачите.
— Не виїде він живий-здоровий! — гаркнула пані Ґлуп. — За п’ять секунд з нього буде зефір!
— Це неможливо! — заперечив містер Вонка. — Невірогідно! Неймовірно! Абсурдно! З нього зефіру не буде!
— Це ж чому не буде, хотіла б я спитати? — образилась пані Ґлуп.
— Бо ця труба не веде в зефірний цех, — пояснив містер Вонка, — навіть і близько не веде. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді...
— Тоді з нього буде полунична помадка в шоколаді! — зарепетувала пані Ґлуп. — Мій бідний Авґусь! Завтра зранку його продаватимуть по всій країні на вагу!
— Твоя правда, — втрутився пан Ґлуп.
— Я знаю, що моя, — відрізала пані Ґлуп.
— Це вже не жарти, — додав пан Ґлуп.
— А містер Вонка так не вважає! — верескнула пані Ґлуп. — Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик щойно вилетів у трубу! Ви — потвора! — верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. — Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!
— Нічого з ним не станеться, — захихотів містер Вонка.
— Він стане шоколадною помадкою! — верескнула пані Ґлуп.
— Нізащо! — заперечив містер Вонка.
— Авжеж, стане! — не вгавала пані Ґлуп.
— Я не дозволю! — крикнув містер Вонка.
— Це ж чому? — крикнула пані Ґлуп.
— Бо смак буде гидкий, — відказав містер Вонка. — Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.
— Ще й як купить! — обурився пан Ґлуп.
— Не хочу про таке й думати! — заверещала пані Ґлуп.
— І я не хочу, — додав містер Вонка. — І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.
— То де ж він, якщо нічого не сталося? — гаркнула пані Ґлуп. — Негайно ведіть мене до нього!
Містер Вонка обернувся
Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.
— Слухай мене! — звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка, — відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу.
Умпа-лумпа зиркнув на пані Ґлуп і вибухнув дзвінким реготом.
— Ой, та вгамуйся вже! — звелів містер Вонка. — Досить! Заспокійся! Для пані Ґлуп це анітрохи не смішно!
— Анітрохи не смішно! — підтвердила пані Ґлуп.
— Швиденько йди в цех помадок, — сказав умпа-лумпі містер Вонка, — а як прийдеш, візьми довгу палицю й добряче нею потицяй у великій шоколадомішалці. Думаю, він там. Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!
Пані Ґлуп люто верескнула.
— Жартую, — захихотів у борідку містер Вонка. — Я не хотів. Вибачте. Я дуже перепрошую. До побачення, пані Ґлуп! І ви, пане Ґлуп! До зустрічі! До зустрічі! Побачимося згодом...
Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п’ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.
— Дідуню! — вигукнув Чарлі. — Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?
— Цсс! — зашепотів дідунь Джо. — Вони, здається, співають нам пісню!
— Авґустус Ґлуп! — співали умпа-лумпи. —
Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп!
Скупий тюфтелька-товстопуп!
І день, і ніч свинюка ця
жере і хлебче без кінця.
Як довго буде це тривати?
Вже годі! Треба припиняти,
бо це вгодоване нещастя
не принесе нікому щастя.
Авґустус Ґлуп вилітає в трубу
Тому, у випадках подібних,
малих паскудників негідних
ми часом трішки підправляєм,
або й цілком переробляєм.
Це ж міг би бути з нього м’ячик,
чи іграшковий кінь, чи квачик,
або, скажімо, лялька гарна.
Та з цим хлопчиськом — справа марна,
бо він — мерзенний, а тому
знайшли ми кращий шлях йому.
«Пора! — гукнули ми в юрбу, —
щоб вилетів він у трубу!
Б’ють барабани. Дзвонить дзвін,
і вже невдовзі має він
у тім цеху, де зник, до речі,
побачити кумедні речі.
Лиш не журіться, дітки, знов,
Авґустус Ґлуп — живий-здоров,