Шабля і стріла

Покальчук Юрко

Стражник, який заступив на вечірню зміну, був молодий і у варті

недавно (це вже розповідав Хамід), він почав куняти біля дверей камери, де

сиділи в'язні, в той час як по широкій горішній частині камінного муру, три

метри завширшки, проїжджали раз по раз із періодом у годину двоє

зартових й озирали з міського муру все, що діялось біля стін міста

зсередини і зовні.

У тій стіні й містилася в'язниця-зіндан, і Данило з Айдаром чули, як над-

головою

в них процокали коні і вершники поїхали далі.

Тоді Данило глухо застогнав, заойкав і почав качатися по землі. Стражник

зазирнув у маленьке віконце. — Що там? — запитав він.

— Золото! — відповів Айдар.

— Яке золото? — здивувався стражник. — Звідки?

— Та цей кяфир, здається, мав заховані десь золоті монети і, щоб не

пропали, хотів їх поковтати, та ось одну ковтнув і мучиться. Кяфир! Що з

невірного візьмеш?!

— Які монети? Що ти верзеш? — захвилювався стражник.

— Та ось, ага, подивіться! — І Айдар, грубо відштовхнувши Да-нила, почав

щось видирати у нього, а той, скорчившись, кричав: «Не дам! Моє! Не дам!»

Врешті Айдарові вдалося вихопити одну монету з рук знесиленого Данила, і

він подав її стражникові.

— Візьміть собі одну! Нам все одно вже того не треба, а вам придасться.

— Забери й решту у нього і віддай мені! — зарепетував стражник.

— Та мені його не подужати! Я слабий, а цей, хоч і корчі його взяли, сильний, не віддає.

— Зачекай, зараз я сам. . — Стражник такого стерпіти не міг, монети були

справжні, він переконався, побачивши на власні очі,-

Він відсунув сітку, якою зараз зачиняли камеру-яму, спустив униз невеличку

драбину, бо до ляди знизу було височенько. Камери, а точніше просто великі ями, були викопані у землі, внизу, під муром.

— Я зі зброєю, не забувайте! — нагадав він про всяк випадок. —

Тільки що, то проткну ножем, і все тут!

Айдар мовчки подивився на нього і відійшов убік, сплюнувши крізь зуби.

Стражник наблизився до Данила, що лежав, стогнучи, скрючений у кутку, і

наставив на нього кинджал.

— Де монети?

Данило мовчав, лиш стогнав далі. Тоді стражник замахнувся, вперіщив його

Нагайкою і в цю мить відчув на своєму горлі чиїсь руки, що стискали його, як

кліщі, не даючи вимовити ні слова; він не встиг витиснути й звука, не зміг, бо

чиєсь тіло важко зависло на ньому.

То стрибнув на нього з кутка Айдар, як дикий кіт, вчепившись йому у горлянку

мертвою хваткою. Стражник махнув ножем, намагаючись вцілити ззаду у того, хто

обхопив його руками й ногами, і падав вже разом з ним на долівку, але ніж в ту ж

мить перехопила

залізна рука, могутній стусан у живіт забив стражникові

памороки, і він втратив свідомість.

— Зброю, доспіхи і те, що згодиться з одежі, — кинув Данило Айдарові. Той

не видав ні звука, мовчки роздягаючи стражника, заніс було над стражником

ножа, але Данило спинив його руку.

— Ні, вбивати не будемо! Хамідові і так може перепасти. Підозріватимуть

насамперед його. А якщо вбити, то Юнус-хан розлютиться ще більше.

Айдар презирливо скривився і заходився далі стягати зі стражника одежу.

Зробили кляпа і заткнули стражникові рота, бо він вже починав приходити до тями.

Треба було поспішати, бо незабаром картові вершники на мурі вже мали їхати

знову повз них. Данило натягнув шолом і халат стражника, і коли вартові на мурі

проїжджали повз них, зумисне, аби вони помітили, трохи постоявши, привалився

до стіни і почав ніби дрімати.

— Гей, ти! — гукнули зі стіни. — Ти що, спати сюди приставлений?

— Нічого! — відповів Данило. — Я лиш куняю, ті ж бо куди дінуться, а

між тим мені тут таке ввижається...

Зверху зареготали і поїхали далі. Можна було тікати. Данило з Айдаром

витягли стражника назовні, притулили до стіни, ніби він спить, міцно

прив'язавши спиною до дверей камери, щоб не міг ворухнутися, і, озирнувшись, метнулися від стіни геть.

Ще була вечірня пізня пора, і зараз Хамід мав сидіти у старого мулли, щоб вранці, коли усе з'ясується, бути поза всякою підозрою. Мулла не раз

пропонував хлопцеві в останні дні ночувати у нього, знаючи, що той зараз

зовсім сам, і Хамід вирішив скористатися такою нагодою і в день втечі

бранців лишитися ночувати у мулли Садріддіна.

Данило вже добре орієнтувався в Ташкенті, й вони з Айдаром впевнено

прошкували темними, порожніми вуличками далі й далі, аж до

Шейхантаура. В цьому районі міста почав було Ісмат-ага будувати ще один

невеликий будиночок. Район цей був зелений і приємний свіжим повітрям, а

що неподалік був базар й таборилися за міським муром часто купці з

кочових племен, то нікому не заважало.

Служників, які доглядали за будинком, Хамід лишив у старій хатині, будівництво припинилось зі смертю Ісмат-аги. Все вирішуватиметься, коли

приїде з Бухари його старший син. Ось тут і вирішив Хамід заховати

втікачів на перший час.

Вранці, коли відчинять ворота Шейхантаура для торгівців, коли буде

видно, що немає ворога за стінами міста, що нових нападів кочівників ще