Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

Річарду знадобилося зібрати всю свою волю в кулак, щоб зробити перший крок.

Тільки не дуже приємна думка про те, що супроводжуючі його воїни побачать свого Магістра Рала, свого чародія, таким, що спотикається від страху, змусила його впевнено піти вперед, хоча в душі йому відчайдушно хотілося повернути назад. Річард згадав слова Келен про те, що замок захищений чарами і там є такі місця, куди не змогла пройти навіть вона, тому що ці чари позбавляють людину мужності настільки, що вона просто не в змозі рушити далі. Вся справа тільки в цьому, умовляв себе Річард. Звичайні заклинання, призначені

для того, щоб віднадити цікавих. Це всього лише ілюзія, ніякої реальної загрози немає.

— А тут тепло, — зауважила Раїна, здивовано озираючись по сторонах.

Річард раптом зрозумів, що вона права. Після того як вони минули грати, повітря з кожним кроком ставало тепліше і тепер стало таким, який буває в ясний весняний день. Однак похмуре сіре небо, в яке впиралися стіни замку, розташованого на схилі гори, і пронизливий вітер, що дув на дорозі до замку, не несли в собі ні натяку на весну.

Сніг на чоботях почав танути. Річард і його охоронці зняли хутряні накидки і склали їх в кутку під стіною. Річард перевірив, чи легко виймається з піхов меч, і насилу придушив у собі бажання загорнутися в плащ мрісвіза і стати невидимим. Останнім часом він робив це все частіше, знаходячи задоволення не тільки в можливості побути одному, яку забезпечувала невидимість, а й в дивному відчутті, яке охоплювало його при цьому. Воно чимось нагадувало ту чарівну впевненість, яку надавав Річарду висячий у нього на боці Меч Істини, його вірний союзник.

Вони вийшли на внутрішній двір. Оточуючі його стіни рясніли незліченними дверима. Річард пішов по викладеній камінням доріжці до найбільшої з них.

Бердіна раптово схопила його за руку, причому так сильно, що Річард скривився від болю.

— Бердіна, ти що? В чому справа?

Він вирвав руку, але вона вчепилася в нього знову.

— Подивіться, — сказала Морд-Сіт таким тоном, що у Річарда заворушися волосся на голові. — Що це?

Всі повернулись туди, куди показував її ейдж. Осколки скелі і камені колихалися, наче під ними пливла якась гігантська кам'яна риба. Коли хвиля наблизилася, Річард і всі інші не змовляючись подалися до центру кам'яної плити, на якій стояли. Грунт коливався і тремтів, як вода в озері.

Чим ближче підходив кам'яний вал, тим сильніше Бердіна стискала руку Річарда. Навіть Докас з Іганом не втрималися від вигуків, коли хвиля пройшла під плитою у них під ногами, закидавши її камінцями. Потім коливання поступово затихли, і настала тиша.

— Ну і що це було? — Видихнула Берліна. — І що було б з нами, піди ми по колу від одних дверей до інших, а не по єдиній дорозі сюди?

— Звідки мені знати! — Вона моргнула.

— Але ви ж чарівник! Ви повинні в цьому розбиратися!

Накажи їй Річард, Бердіна, не замислюючись, кинулася би сама хоч на Докаса з Іганом, але незрима магія — справа зовсім інша. Всі п'ятеро його охоронців не здригнулися б перед сталлю, але аніскільки не соромилися показати йому, що смертельно бояться магії.

— Слухайте, ви всі! — Сказав Річард. — Я ж попереджав вас, що я не дуже хороший чарівник. І я жодного разу тут не був. Я нічого не знаю про замок Чарівника. Боюся, я не зможу вас захистити. Так може бути, ви все-таки зробите те, про що я вас просив? Почекаєте мене разом з іншими

на тій стороні моста? Будь ласка.

Доказів з Іган мовчки схрестили руки на грудях. — Ми підемо з вами! — Заявила Кара, — Саме так! — Додала Раїна.

— І ви не зможете нам перешкодити, — повідомила Бердіна, випустивши нарешті його руку.

— Але це може бути дуже небезпечно!

— Оберігати вас — наш обов'язок! — Сказала Бердіна.

Річард сердито глянула на неї:

— Яким чином? Видавлюючи кров з моїх пальців?

— Пробачте! — Бердіна почервоніла, як помідор.

— Повторюю, я нічого не знаю про тутешню магію. На знаю навіть, чим вона загрожує, не кажучи вже про те, як їй протистояти.

— Тому ми і повинні йти з вами, — пояснила Кара з перебільшеним терпінням. — Якщо ви не знаєте, як захищатися, то хто сказав, що вам не знадобляться ейдж або м'язи? — Вона вказала на охоронців. — А якщо ви звалитесь в яку-небудь дірку, хто допоможе вам вибратися? Знаєте, ви ж можете постраждати не тільки від магії.

— Ну добре. — Річард зітхнув. — Здається, я тебе зрозумів. — Він погрозив їй пальцем. — Але якщо тебе хапне за ногу якась кам'яна рибина, не скаржся мені!

Морд-Сіт захихикали. Навіть Докас з Іганом заусміхалися. Річард ще раз тяжко зітхнув.

— Добре. Значить, пішли.

Він повернувся до дванадцятифутових дверей, розташованих в ніші. Вони була оббиті важкими залізними пластинами, закріпленими цвяхами з палець завтовшки.

Над дверима були висічені слова на якійсь незнайомій їм мові. Ледве Річард потягнувся до ручки, як стулки почали повільно відчинятися всередину.

— А каже, що не знає, як користуватися своєю магією! — Насмішкувато кинула Бердіна.

Річард в останній раз обернувся до них, але зустрів повні рішучості погляди.

— Пам'ятайте — ні до чого не торкатися! — Всі закивали. Зітхнувши, Річард почухав шию і рішуче ступив в відкритий отвір.

— Мазь, яку я вам дала, не допомагає? — Поцікавилася Кара, коли вони увійшли в похмуре приміщення. Пахло вогкістю.

— Ні. У всякому разі, поки.

Їх голоси гучним відлунням відбивалися від стелі в тридцять футів висотою.

Річард збавив крок, оглядаючи порожній зал, а потім і зовсім зупинився.

— Знахарка, у якої я її купила, клялась, що мазь позбавить вас від родимки, — продовжувала Кара. — Там були звичайні компоненти: білий ревінь, лавровий сік, масло і яйце некруто, але, коли я сказала їй, що це дуже важливо, знахарка додала ще буквицю, вирізку свині, серце ластівки і, оскільки я — ваш охоронець, змусила мене дати кров з місячних. Вона перемішала все це розпеченим цвяхом. На всякий випадок я стояла поруч і дивилася.

— Шкода, що ти не сказала мені цього перед тим, як я нею намазався, буркнув Річард і попрямував далі.

— Що? — Він відмахнувся. — Я ще попередила її, що, якщо мазь не допоможе, я повернуся і вона пошкодує про свою невдачу. Знахарка присягнулася, що родимка зійде. Ви не забули натерти ліву п'яту, як я вам сказала?

— Ні, я лише змастив родимку — і дуже про це шкодую.

Кара сплеснула руками.

— Ну, тоді нічого дивного! Я ж вам казала, що потрібно неодмінно натерти ліву п'яту. Для зв'язку з землею, так знахарка сказала.