Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
А близько години тому Річард сам побачив блискавки і величезне коло світла в ясному небі, яке, відлетівши, залишило після себе сірі хмари.
Раптово йому прийшла в голову одна думка. Не дійшовши до замку, Річард зупинився і подивився вниз, на перехрестя, від якого розходилися дороги, що ведуть з Ейдіндріла.
А що, якщо у замку хтось був і взяв що-небудь? Треба наказати солдатам затримувати всіх, хто спробує виїхати. Як тільки ескорт прискаче сюди, потрібно відправити когось передати наказ постам перекрити дороги і перевіряти всіх, хто хоче покинути місто.
Річард
Солдатські патрулі, пара фургонів з товаром. Четвірка коней, плентаються за людьми, ведучими їх на повідкуу. Треба б усіх їх зупинити і перевірити. Так, але що шукати? Нехай солдати затримують людей, а він, коли повернеться, сам перевірить, чи є при них щось чарівне.
Річард повернувся до замку. Гаразд, часу немає. Треба з'ясувати, що ж тут сталося, та до того ж як він відрізнить чарівну річ від звичайної? Марна трата дорогоцінного часу. Потрібно перекладати з Бердіною щоденник, а не ритися в чиїхось шмотках. Люди все ще їдуть, не бажаючи залишатися під владою Д'Хари. Ну і нехай їдуть.
Річард пройшов крізь щити, не чекаючи своїх охоронців. Морд-Сіт і Докас з Іганом засмутяться — ну що ж, може, наступного разу вони спроможуться його розбудити, якщо в замку запаляться вогні. Звернувшись в плащ мрісвіза, Річард йшов туди, звідки із замку летіли блискавки. Він уникав коридорів, де відчував небезпеку, і знаходив інші шляхи, де хоча б волосся на потилиці не ставало дибки. Кілька разів він відчув мрісвізів, але вони до нього не наближалися.
У великій кімнаті, з якої вели чотири коридори, Річард зупинився.
Кілька дверей залишалися закритими. А в одну вів кривавий слід. Присівши навпочіпки, він уважно його вивчив. Насправді слідів було два: один вів до кімнати, інший — з неї.
Розкривши плащ, Річард дістав меч. Дзвін сталі рознісся по коридору.
Кінчиком меча Річард штовхнув двері.
Кімната виявилася порожньою, але там було на що подивитися. Дерев'яна підлога обвуглилася. Кам'яні стіни — у чорних патьоках, немов тут бушувала блискавка. Але найбільше спантеличувала кладка: подекуди гранітні блоки вийшли з пазів і погрожували ось-ось випасти. Кімната виглядала як після землетрусу.
Вся підлога була заляпана кров'ю, але чарівний вогонь перетворив її на порох, і Річард нічого не міг по ній з'ясувати.
Він пройшов по кривавому сліду на бастіон і, вийшовши назовні, відразу побачив криваві патьоки на стінах. Патьоки були зовсім свіжими.
Мрісвізи і шматки мрісвізов валялися по всьому бастіону. Трупи замерзли, але все ще смерділи. На одній зі стін, на висоті добрих п'яти футів, Річард побачив велику криваву пляму, а під ним — мертвого мрісвіза. Якби кров була на землі, а не на стіні, Річард вирішив би, що тварина впала і розбилася.
Оглядаючи цю картину, Річард подумав, що вона нагадує результат битви Гратча з мрісвізами, і похитав головою, дивуючись, що ж тут сталося.
Пройшовши по кривавому сліду до стіни, він виявив кров по обидві сторони парапету. Річард заглянув вниз.
Майже
Він пробіг пальцями по слідах крові на краю парапету. В основному вона належала мрісвізам.
Але не вся.
Добрі духи, що ж тут сталося? Підібгавши губи, Річард похитав головою і, загорнувшись у плащ, зник. Чомусь він думав про Зедда. Йому дуже хотілося, щоб Зедд був поруч.
42
Цього разу, коли в нижній частині дверей відкрився маленький лаз. Верна була готова. Впавши на живіт, вона відкинула піднос в сторону і притиснулася обличчям до підлоги, намагаючись визирнути назовні.
— Хто тут? Хто це? Що відбувається? Чому мене тут тримають? Відповідайте!
— Верна бачила жіночі черевики і поділ сукні. Напевно, одна з сестер, що відповідає за хворих. Верна піднялася на ноги. — Будь ласка! Мені потрібна ще одна свічка! Ця вже майже догоріла!
Вона почула лише кроки, які віддаляються по коридору, потім гуркіт дверей, що закриваються і скрегіт великого засува. Рипнувши зубами, вона вдарила кулаком об двері і опустилася на матрац, потираючи відбиту руку. Останнім часом вона щось занадто часто стала бити у двері. Не можна, щоб роздратування взяло гору над здоровим глуздом.
У позбавленій вікон кімнаті вона вже давно втратила уявлення про час і не знала, коли день, а коли ніч. Мабуть, їжу приносять вдень, так що можна спробувати стежити за часом, виходячи з цього. Але іноді їй здавалося, що проміжки між годівлею всього лише в кілька годин, а іноді вона ледь не вмирала з голоду, чекаючи, поки принесуть поїсти. А ще Верна мріяла, щоб хто-небудь спорожнив горщик.
Їжа, втім, була мізерна. Сукня вже стала досить вільною в стегнах і в грудях. Останні кілька років Верна все думала, як би схуднути і стати такою ж стрункою, як двадцять років тому. В юності її вважали привабливою, і надмірна вага здавалася їй нагадуванням про втрачену молодість та красу.
Вона голосно розреготалася. Може, сестри теж вирішили, що їх аббатисі не заважає трошки покращити фігуру? Але сміх помер у неї на губах. Як їй хотілося, щоб Джедідія бачив її сутність, а не тільки оболонку, а тепер її теж турбує зовнішність, як і його. По щоці Верни скотилася сльоза. А Уоррен завжди бачив її суть. Якою ж вона була дурепою!
— Я молюся, щоб ти був у безпеці, Уоррен, — прошепотіла вона стін.
Присунувши піднос до свічки, Верна взяла чашку і вже хотіла випити її залпом, але зупинилася, нагадавши собі, що воду треба економити. Води завжди приносили мало. І вона дуже часто випивала всю відразу, а потім весь день лежала на матраці, мріючи про те, як пірне в озеро і буде пити, пити, пити…