Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Піднісши чашку до губ, Верна зробив крихітний ковток. Поставивши її назад на піднос, вона виявила на ньому дещо новеньке. Миска супу.
Верна піднесла миску до обличчя і вдихнула аромат. Це був ріденький цибульний супчик, але їй він здався царським частуванням. Ледь не розплакавшись від радості, вона з'їла ложку, насолоджуючись смаком. Потім відламала шматок хліба і вмочила його в суп. Це було найсмачніше, що вона коли-небудь їла! Верна покришити в миску весь хліб, і коли він розбухнув, його виявилося так багато, що вона було подумала,
На хвилинку відвернувшись від супу, Верна дістала з потайної кишені дорожній щоденник. Нових послань не було, і надія знову зів'яла. Вона розповіла Енн про те, що сталося, і отримала у відповідь лише одну стрічку, написану на швидку руку. «Ти повинна втекти і відвести звідси сестер». І після цього послань більше не було.
Вичистивши миску до дна, Верна погасила свічку, щоб її вистачило якнайдовше.
Півчашки води вона поставила біля свічки, щоб випадково не пролити в темряві, а потім лягла на матрац, насолоджуючись відчуттям ситості.
Верна прокинулася від того, що рипнули двері, і прикрила очі рукою від яскравого світла. Двері зачинилися, і вона відкотилася до стіни. В кімнаті стояла жінка з лампою в руках. Верна примружилася.
Жінка поставила лампу на підлогу і, випроставшись, схрестила руки на грудях.
Вона дивилася на Верну, але не вимовляла ні слова.
— Хто це? Хто тут?
— Сестра Леома Марсик, — була сухою відповідь.
Очі Верни нарешті адаптувалися до світла. Так, це була Леома. Верна розрізняла її зморшкувате обличчя і довге сиве волосся.
Леома була серед тих, хто чекав її в кабінеті. Серед тих, хто засунув її в цю будку.
Верна кинулася вперед, націлившись пальцями в горло Леоми.
І усвідомила, що сидить на матраці, не в силах поворушити навіть ногою.
Вона не могла встати. Це було жахливе відчуття. Верна насилу втрималася, щоб не закричати. Вона зробила глибокий вдих і постаралася взяти себе в руки.
Страх зник, але неприємне відчуття впливу Рада-Хань залишилося.
— Досить, Верна!
Перш ніж заговорити, Верна переконалася, що голос їй не змінить.
— Що я тут роблю?
— Ти чекала рішення суду. — Суду? Якого ще суду? Ні вже, питати вона не буде. Такого задоволення вона Леомі не доставить.
— Що ж, тоді це правильно. — Верна пошкодувала, що не може встати. Дуже принизливо дозволяти Леомі дивитися на неї зверху вниз. — І рішення прийнято?
— Саме тому я тут. Я прийшла, щоб повідомити тобі рішення суду.
Верна проковтнула отруйну репліку. Звичайно ж, ці зрадниці визнали її винною в якомусь жахливому злочині.
— І яке ж воно?
— Ти визнана винною в тому, що являєшся сестрою Тьми.
Верна на мить втратила дар мови. Дивлячись на Леому, вона не могла зрозуміти, як сестри повірили цим звинуваченням. Вона майже все життя провела, служачи Творцеві. У Верни скипіла лють, але вона стрималася, пригадавши, що говорив Уоррен
— Сестрою Тьми? Зрозуміло. І як же мене могли визнати винною без доказів?
— Не будь дурною, Верна, — розсміялася Леома. — Не думаєш ти, що можна зробити такий злочин і не залишити слідів?
— Та ні, я вважаю, що ви напевно щось сфабрикували. Ти збираєшся розповідати чи прийшла лише похвалитися, що примудрилася нарешті стати аббатисою?
— А я і не аббатиса, — вигнула брову Леома. — Аббатисою обрали Юлію.
Верна здригнулася.
— Юлію! Але ж Юлія — сестра Тьми! Вона втекла з п'ятьма своїми підручними!
— Зовсім навпаки. Сестри Тові, Цецилія, Ерміна, Ніккі і Мерісса повернулися і зайняли належне їм місце серед сестер Світла.
Верна безуспішно намагалася вискочити.
— Їх бачили, коли вони напали на аббатису Аннеліну! Юлія вбила її! Вони втекли!
Леома зітхнула з таким виглядом, ніби їй доводиться пояснювати найпростіші речі неосвіченій послушниці.
— А хто їх застав, коли вони напали на аббатису Аннеліну? — Вона помовчала.
— Ти. Ти і Річард. Шість сестер засвідчили, що на них напала сестра Тьми. Після того, як Річард убив сестру Ліліану, вони змушені були втекти і ховатися до тих пір, поки ми не вирвали Палац з твоїх лап. Але тепер це непорозуміння розв'язалося. Це ти, сестра Тьми, сфабрикувала обвинувачення. Ви з Річардом були єдиними свідками. Це ви вбили аббатису Аннеліну, ти і Річард Рал, якому ти допомогла втекти. Ми заслухали свідків — сестер, що чули, як ти говорила стражникові Кевіну Андельмеру, що він повинен бути вірний Річарду, твоєму спільникові, а не імператору.
Верна недовірливо похитала головою:
— Отже, ви прислухалися до слів шістьох прибічниць Володаря і на цій підставі винесли мені вирок?
— Зрозуміло, ні. Свідчення свідків заслуховувалися не один день. Насправді доказів було так багато, що суд над тобою тривав два тижні.
Ми повинні були переконатися повністю — в інтересах правосуддя, — що приймаємо правильне рішення. Багато хто прийшов розповісти, як далеко ти зайшла в своєму руйнівному старанні.
— Та що ти несеш?! — Сплеснула руками Верна.
— Ти методично підривала роботу Палацу. Тисячолітні традиції ледь не впали через твої підступи. Люди в місті збунтувалися, тому що ти відмовилася платити жінкам, що завагітніли від наших чарівників. Ці діти наша надія збільшити кількість хлопчиків, що мають дар. Завдяки тобі це джерело ледь не вичерпалося. Ти заборонила нашим юнакам ходити в місто, де вони могли задовольнити свої природні потреби і зачати дітей з даром. Минулого тижня бунт довелося придушувати за допомогою військ. Люди збиралися взяти Палац штурмом через твою жорстокість, ти прирекла молодих матерів і їх дітей на голодне животіння. Багато хто з наших молодих чарівників приєдналися до бунтівників, тому що ти відмовилася давати їм золото.