Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

136Мейсоньє Ернест Жан Луї

(1815-1891)

—

французький

живописець, рисувальник, майстер мініатюри, графік і скуль-

606

птор. Живопису вчився в Парижі у Л.Коньє. Майстер невели-

ких жанрових композицій, знаний і як автор батальних картин,

на яких змальовував походи Наполеона I. Віртуозно володів пен-

злем. Його відомі твори: «Фламандський буржуа», «1805 рік»,

«Відступ

за Березину», «1814 рік» та інші.

137Похитонов Іван Павлович (1850-1923)

— український

живописець-пейзажист, академік Петербурзької академії

худо-

жеств

(1904). Деякий час навчався в Петровсько-Розумовській

сільськогосподарській академії в Москві, вивчав природознавчі

науки в Новоросійському університеті в Одесі, служив у банку.

Живописом займався самотужки, захоплення ним було таким ве-

ликим, що він цілком віддався улюбленій справі. З 1876 року жив

у Франції та Бельґії, однак зв'язків з рідною Україною не пори-

вав. Ніжну любов до українських степів проніс у своєму серці че-

рез усе життя. Брав участь у культурному житті батьківщини,

підтримував тісний зв'язок з українським художнім об'єднан-

ням — Товариством південно-російських художників. Похитонов

був у дружніх стосунках із багатьма українськими художника-

ми, особливо з С.Васильківським і М.Самокишем, з якими познай-

омився в Парижі. Разом із Васильківським їздив писати краєвиди

на південь Франції і в Іспанию. Прославився своїми невелички-

ми пейзажними творами, які І. Рєпін називав «мініатюрними пер-

лами». Сучасники порівнювали його із знаменитим французьким

мініатюристом Мейсоньє

(1815-1891)

та іспанським живописцем-

віртуозом Фортуні (1838-1874). За свідоцтвом Самокиша, Мейсо-

ньє визнавав, що йому є чому повчитися у Похитонова, мініатюри

якого вражають не тільки віртуозною майстерністю і завершені-

стю, а й поетичністю мотиву, виразністю фактури, умінню мит-

ця підкорити деталі загальному, натхненністю. Природа України,

Франції, Бельґії, Італії знайшла в ньому тонкого інтерпретато-

ра. У 1903-1905 роках Похитонов жив у Білорусі, з 1913 року — в

Україні. У 1919 році емігрував. Його відомі твори: «Після заходу

сонця. Безансон», «Вечір після грози», «Торре дель Ґреко. Неа-

поль», «Біарріц. Перед грозою», «Зимові сутінки в Україні», «Ве-

чір в Україні» та інші. Помер Іван Павлович у Бельґії.

138Ґонта Іван (р.н. невід.-1768) — один з керівників народно-

визвольного гайдамацького повстання на Правобережній

Україні

607

проти панування Польщі, яке відбувалося у 1768-1769 роках і ві-

доме під назвою Коліївщина. Повстання розпочалося у травні 1768

року. Ватажком Коліївщини виступив запорізький козак Максим

Залізняк. Ґонта з 1757 року служив сотником у надвірному війсь-

ку польського магната Потоцького в Умані. У червні 1768 року під

час наступу гайдамаків на Умань він разом з надвірними козака-

ми перейшов на бік повстанців. Спільними зусиллями вони оволо-

діли Уманською фортецею. Гайдамаки обрали Ґонту уманським

полковником. Польська шляхта при підтримці російських військ

жорстоко придушила повстання. Ґонта був підступно захоплений

у полон росіянами і виданий полякам. Після лютих тортур стра-

чений у селі Сербах (тепер село Ґонтівка) на Поділлі. Про Ґонту

створено багато дум, пісень, переказів, легенд. Т.Г. Шевченко уві-

ковічив героїчний образ Ґонти у поемі «Гайдамаки».

139Сковорода Григорій Савич (1722-1794) — український про-

світитель, філософ, поет, музикант. Освіту здобув у Київській ака-

демії, де з перервами навчався у 1738-1750 роках. У 1742-1744 роках

був співаком придворної капели в Петербурзі. У 1750-1753 роках

перебував в Угорщині на посаді керівника хору православної церк-

ви при російській місії по заготівлі й постачанню царському двору

токайського вина, мандрував по Австрії, Словаччині, Польщі, Іта-

лії. У 1753 році викладав в Переяславському, у 1759-1769 роках —

в Харківському колегіумах. Останні 25 років життя мандрував по

Слобожанщині, проповідуючи свої філософські погляди серед лю-

дей. Сковорода вчив гуманізму, демократизму, моральності, любо-

ві до батьківщини і людей. Він вважав, що «щастя не залежить ні

від неба, ні від землі, а залежить від самої людини» і тільки праця

дає людині можливість досягти щастя. При цьому праця повинна

відповідати природним нахилам людини. Із творчої спадщини мит-

ця широко відомі «Сад божественных песней», «Басни Харьков-

скія» та інше. Його пісню «Всякому городу нрав і права» використав

ІКотляревський у п'єсі «Наталка Полтавка».

140Козак Голота — персонаж української народної думи, в

якій розповідається про героїчний двобій козака Голоти з тата-

рином. Як персонаж думи Голота зображений у творах худож-

ників С.Васильківського і М.Самокиша, М.Дерегуса, Г.Якутовича,

О.Данченко.

608