Шабля і стріла

Покальчук Юрко

В'їхав у панський двір кабріолет, чотирма кіньми запряжений, і ступила

на землю з нього панночка, тоненька, як стеблинка, з пишною зачіскою і

синіми волошковими очима, у білій мереживній сукні. Данило, що вийшов

саме зі стайні, отетерів, і захололо йому всередині.

Такого він ще не бачив, такої дівчини він ніколи не бачив, навіть уявити

та й то не міг. 1 ото було воно, те маленьке ніяке дівчатко, яке вислав кілька

років тому пан Голембовський на освіту та виховання десь до великих

міст.

Данило знав, що раз у раз їздив пан до доньки, та й пані частенько

від'їжджала кудись чи до Варшави, чи до Кракова, десь там мали вони

будинок, де жила впродовж зими пані Голембовська разом з донькою, а пан

Семен і собі наїжджав до них, лишаючи и останні роки Данила за старшого

при маєтку, бо старий управитель помер внезабарі після старого

Голембовського, і пан Семен вирішив, що нема чого ставити іншого — й

сам дасть раду невеликому маєтку, що лишився після усіх його витрат за

молодих років. Так і велося, і ось згодом вже й Данило раз у раз керував

справами ц панському домі, а що був досить грамотний і на господарстві

розумівся, то все виходило в нього неабияк, отож пан був з нього задо-

волений, і все рухалося якнайкраще, якби не... Якби.не оті думки, що вилися

в Даниловій голові, — про цвіт папороті, про заповіт

старого Сокири, про своє життя, яке йшло за чужим потоком, не знайшовши

власного, не вибравши свого шляху.

Панночка помітила Данила і позирнула на нього трохи зацікавлено, а трохи

здивовано, помітивши непересічний і виразний інтерес, челядника до її особи, а

за мить знизала плечима, гордовито повела головою і пішла в дім.

Данило стояв в отупінні, бо щось зненацька немовби вдарило його, щось

ворухнулось у ньому досі незнане, і він трохи згодом, отяммившись, заборонив

собі думати про панночку, дивуватися її вроді й граційності, а щоб ще більше

збити усе, пішов поночі до вдови Горпини, але її обійми раптом стали для нього

чужими й порожніми. Все було прісним і ніяким, аж Горпина перепитала його, чи не

хворий. Ніщо не рятувало від відчуття порожнечі, і він згодом' пішов геть додому і

влігся цього разу спати не у себе в покої, а просто на горищі в клуні, щоб хоч тут

відчути себе якось вільним. Щоби через запах сіна й жування корів, що долинали

з хліва, і переступання кінських ніг у конюшні вернутися хоч на мить назад по

себе самого, нероздільного з самого дитинства з усім, що зараз оточувано його, серед чото й він відчував себе частиною природи.

Так він заснув, трохи змирений тим, що було навколо, забувши про Горпину, про пана й панночку, про все на світі, тільки вдихаючи запах сіна, що таки

зап'янив його аж до сну.

Минав другий тиждень. Пан Голембовський сам був захоплений

власною

донькою і охоче показував усі свої сільські розваги, з-поміж яких фехтування з

Данилом і полювання з ним займали неабияке місце.

Панна Ганя спершу проводила час весело, бо все їй було в но-вину на селі, сміялась з батькових жартів та дотепів, захоплювалась умінням батька фехтувати, посміювалась разом із батьком над його розповідями про те, як Данило вчився

грамоті або ж як він вчився фехтувати.

Данило нітився при цьому і нервував, вигляду не подавав, але при фехтуванні

з паном раптом виявив таке вміння, що панові Го-лембовському довелося

поступитися, відступити. Він розлютився, Й Данило опам'ятався і, як це

траплялось вже не раз, піддався панові, хоч почував вже віддавна, що

спроможний будь-коли перемогти пана.

Але пай не змагання з ним влаштовував, а собі забаву, а зараз ще й виставу

для доньки. Оговтавшись, Данило згадав, що повинен знати своє місце, що він

чернь, челядник, панський слуга, а не хтось інший. І він, піддався саме в ту мить, коли напевне знав, що дістане пана легко і просто, коли пан вже вибився з сил і

почав дратуватися й лютувати. Він дозволив панові вибити шпагу собі з рук і, опинившись без зброї, стояв проти спрямованої йому в груди і пінської шпаги, що

розірвала на ньому сорочку, дряпонула трохи й шкіру, бачив задоволене

перемогою панове обличчя і, скосивши очі, зауважив погляд панни Гані, який

видався йому зовсім-незрозумілим, бо в очах її не було того тріумфу, яким зараз

світилося

обличчя її батька, а навпаки — Данило зауважив якусь досаду й співчуття до себе.

Це здалося так, подумав він, просто хотілося, щоби так було, і відвернув

погляд від дівчини.

Але потім, коли дивився на панночку, раз у раз ловив її погляд на собі і

почував себе ніяково, ніби зазирала панна Ганя йому в душу, ніби пронизувала

його своїми блакитно-зеленими очима, і ставало Данилові моторошно, ніби

зненацька голий опинився перед цим поглядом, і він одвертався, цурався панночки, лише звіддалік раз у раз милуючись її вродою. Але панночка сама заговорювала з

ним, часом перестрівши його десь у дворі або ж заставши при якійсь роботі, а якось

просто прийшла до його челядницького покою на першому поверсі панського

будинку, і Данило розгубився, підхопившись з місця, а панночка Ганя засміялась

широко, іскристо і зажадала, щоби Данило вирізав для неї з дерева, коли зможе, лісову царівну.

— Ось як ти собі бачиш лісову царівну? Можеш таке уявити?

От зроби для мене таку річ! А я тобі віддячу.

Данило негайно взявся за роботу, вистачило в нього на тиждень колупання в