Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

От тільки знати б напевно, де закінчується одне і починається інше?

Біля входу в резиденцію аббатиси на варті стояв Кевін Андельмер. Річард знав його досить добре, щоб в якійсь мірі йому довіряти. Втім, в даному випадку різниці не було, тому що Річард невидимкою прослизнув повз Кевіна у внутрішні покої. Він почув чоловічий сміх, але люди були ще досить далеко.

Річард знав колишніх помічниць аббатиси. Одна загинула, коли друга, сестра Юлія, напала на аббатису. Потім сестра Юлія та п'ятеро інших сестер Тьми

втекли на кораблі «Леді Зефа». Річард заглянув в приймальню і побачив порожні столи.

Оскільки ні в коридорі, ні в приймальні нікого не було, а двері в кабінет аббатиси виявилися відкритими, Річард відкинув плащ. Він хотів, щоб Енн відразу його впізнала.

Місячне світло, що лилося з дверей у сад, достатньо освітлювало кімнату, щоб Річард розрізнив її силует за столом. Голова аббатиси була опущена. Напевно, вона задрімала.

— Енн, — ласкаво покликав він. Вона потягнулася і підняла руку. — Мені треба поговорити з вами, аббатиса! Це Річард. Річард Рал. На її долоні загорівся вогник. Сестра Юлія посміхнулася Річарду.

— Значить, ти прийшов поговорити? Як цікаво! Ну що ж, буде приємно з тобою поговорити.

Її злісна посмішка стала ширше. Річард відступив назад і схопився за меч.

Але меча не було.

За його спиною з гуркотом зачинилися двері.

Обернувшись, він побачив чотирьох своїх наставниць — сестер Тові, Цецилію, Ерміну і Меріссу. Не вистачало лише Ніккі. Коли вони підійшли ближче, Річард розгледів у кожної в нижній губі золоте кільце. Всі чотири сестри посміхалися, як голодні діти, побачивши пирога.

Річард відчув, як у ньому прокидається чарівна сила.

— Перш ніж ти зробиш якусь дурницю, Річард, краще вислухай нас або помреш на місці.

Він завмер і подивився на Меріссу:

— Як ти примудрилася мене випередити? Над темним зловісним оком вигнулась витончена брова.

— Верхи.

Річард повернувся до Юлії:

— Це все було підлаштовано, так? Ти поставила мені пастку.

— О, так, мій хлопчику! І ти люб'язно в неї потрапив.

— А звідки ти знала, що я не загину, коли вона, — він тицьнув у Меріссу, скине мене з вежі?

Посмішка Юлії випарувалася, вона кинула лютий погляд на Меріссу. Річард зрозумів, що та перевищила повноваження.

Юлія знову подивилася на Річарда.

— Гаразд, головне — ти тут. А тепер заспокойся, якщо не хочеш, щоб хто-небудь постраждав. Ми теж володіємо обома сторонами чарівного дару, і навіть якщо ти зумієш вбити одну з нас, з усіма тобі не впоратися, а тоді Келен помре.

— Келен… — Річард метнув на Юлію спопеляючий погляд. — Я слухаю. — Вона поклала руки на стіл.

— Бачиш, Річард, у тебе виникли деякі складності. Але, на щастя для тебе, у нас теж.

— Які?

Її очі стали грізними.

— Джеган.

Решта сестер стали навколо Юлії. Ніхто більше не посміхався. Пекуча ненависть, яка полихнула

в їхніх очах при згадці Джегана, була здатна пропалити камінь.

— Бачиш, Річард, скоро нам всім пора лягати спати.

— Що? — Нахмурився Річард.

— Імператор Джеган не відвідує тебе уві сні. А нас відвідує. І це не дуже приємно.

Річард відчував нетерплячі нотки в її голосі. Цій жінці щось від нього потрібно до зарізу.

— Он як, Юлія? Ну а я про Соноходця знати не знаю. Я сплю, як немовля.

Річард, як правило, відчував, коли людина з чарівним даром торкалася свого Хань. Повітря навколо жінок ледь помітно тремтіло. У них вистачало потужності, щоб знести гору. Але цього, мабуть, все-таки недостатньо. Треба думати, Соноходець — небезпечний противник.

— Добре, Юлія, ближче до справи. Мені потрібна Келен, вам теж щось потрібно. Так що ж?

Юлія, потеребивши кільце в губі, відвела погляд.

— Це треба вирішити до того, як ми заснемо. Я тільки що розповіла сестрам про свій план. Ніккі ми не знайшли. Якщо ми заснемо раніше, ніж прийдемо до угоди, і хоч одна з нас побачить її уві сні…

— Мені потрібна Келен. Говори прямо, що потрібно вам.

Юліяя відкашлялась.

— Ми хочемо принести тобі клятву вірності. Річард приголомшено дивився на неї, думаючи, що недочув.

— Ви — сестри Тьми. Ви хочете мене вбити. Як же ви наважилися порушити свою клятву Володаря?

Юлія подивилася на нього сталевим поглядом.

— Я не казала, що ми збираємося порушити клятву Володареві. Я сказала лише, що ми хочемо принести клятву вірності тобі. Зараз, тут, у світі живих.

Поміркувавши, я прийшла до висновку, що вони цілком сумісні.

— Сумісні?! Та ти зовсім з'їхала з глузду?! — Її очі злобно блиснули.

— Ти хочеш померти? Хочеш, щоб померла Келен?

Річард зусиллям волі змусив себе заспокоїтися.

— Ні.

— Тоді стули писок і слухай. У нас є те, що потрібно тобі. А в тебе — те, що потрібно нам. Тобі потрібна Келен, причому в цілості й схоронності. Я права?

Річард відповів їй злісним поглядом.

— Ти й так знаєш! Але з чого ти взяла, що я стану укладати з вами якийсь договір? Ви намагалися убити аббатису Аннеліну!

— Не тільки намагалися, але й убили.

Річард застогнав і на мить прикрив очі.

— Ти признаєшся, що вбила її, і при цьому вважаєш, ніби я повірю твоїм…

— У мене закінчується терпіння, молодий чоловіче, а у твоєї нареченої — час.

Якщо ти не забереш її звідси до приїзду Джегана, у тебе не залишиться жодної надії побачити її коли-небудь ще. А часу обшукувати весь Палац у тебе немає.

— Добре. — Річард проковтнув клубок у горлі. — Я слухаю.

— Ти відновив порвану завісу і занапастив наші плани. Ти зменшив вплив Володаря в цьому світі, відновивши рівновагу між ним і Творцем.