Ваш покірний слуга кіт
Шрифт:
— Канґецу-кун, — втрутився Мейтей, — по-моєму, не варто відхилятися від теми.
— Потерпіть трошки, зараз переходжу до головного… Так от, що робили перси? Можна вважати, що й вони розпинали злочинців на хресті. Щоправда, невідомо, коли вони прибивали їх до хреста — живцем чи мертвими…
— Це не істотно, — господар знуджено приборкав позіх
— Я ще багато міг би розповісти, та боюся задати вам клопоту…
— Може, краще б сказати «завдати клопоту». Як ти гадаєш, Кусямі-кун? — прискіпався Мейтей.
— Все одно, — байдуже відповів господар.
— Переходячи до головної теми, повідаю…
— Тільки професійні оповідачі кажуть «повідати». Від доповідача
— Якщо «повідати» недоречне слово, то як же тоді сказати? — трохи роздратовано спитав Канґецу.
— Незрозуміло, навіщо тут Мейтей — слухати чи заважати. Канґецу-кун, не зважайте на цього крикуна, — прийшов на допомогу господар.
— «Він, роздратований, повідав про вербу», — як завжди несподівано промовив Мейтей. Канґецу мимохіть пирснув.
— На підставі власних досліджень можу твердити, що страта через повішення в чистому вигляді описується в двадцять другій пісні «Одіссеї». А саме в строфі, де розповідається, як Телемах повісив дванадцять рабинь Пенелопи. Було б доречно прочитати цей уривок грецькою мовою, але я цього не робитиму, бо можуть подумати, що я хизуюся. Ви впевнитеся, що я кажу правду, якщо прочитаєте рядки чотириста шістдесят п’ятий — чотириста сімдесят третій.
— Грецьку мову, мабуть, краще опустити. Інакше це скидатиметься на хвастощі. Чи не так, Кусямі-кун?
— Я згоден, не треба вихвалятися, так буде благородніше, — поспішно підтримав Мейтея господар. Обидва вони не знали грецької мови.
— В такому разі я випущу цих кілька речень і повід… і розкажу далі. Спробуймо уявити собі, як тоді вішали. Тут могли існувати два способи. Перший полягав у тому, що Телемах з допомогою Євмея і Філойтія прив’язав один кінець мотузки до стовпа. Потім наробив на ній зашморгів, накинув їх на голови жінок і натягнув другий кінець…
— Образно кажучи, ті рабині висіли на мотузці як сорочки в європейській пральні.
— Саме так. Другий спосіб полягав ось у чому: як і першого разу один кінець мотузки прив’язували до стовпа, другий прикріплювали до стелі. До натягнутої мотузки прив’язували кілька інших, робили на них зашморги, встромляли туди голови жінок і в останню хвилину вибивали з-під їхніх ніг підставки.
— Образно кажучи, рабині висіли як круглі ліхтарики на мотузяній запоні перед порогом харчівні.
— Не можу судити, я ніколи не бачив круглих ліхтариків. Але якщо припустити, що вони існують, то ви маєте слушність… Так от, послуговуючись законам механіки спробуємо довести, що перший спосіб не здійсненний.
— Цікаво, — проказав Мейтей.
— Еге ж, — погодився й господар.
— Передусім припустимо, що жінки висіли на однаковій відстані одна від одної. Далі вважатимемо, що мотузка між двома жінками, які висять найнижче, паралельна до земної поверхні. Нехай (1), (2)… (6) — кути, утворювані мотузкою і горизонталлю, Т(1), Т(2)…. Т(6) — сили, що діють на кожний відрізок мотузки. Через Т = Х позначимо силу, прикладену до найнижчої частини мотузки. Запам’ятайте, W — вага жінки. Вам зрозуміло?
Мейтей з господарем перезирнулися.
— Загалом зрозуміло.
Однак оте «загалом» було сказано довільно і аж ніяк не означало, що з ним погодяться інші слухачі.
— Отож на підставі відомих вам принципів рівноваги для багатокутників одержуємо таких дванадцять рівнянь:
Т(1)COS(l) = Т(2)COS(2),
Т(2)COS(2 )= Т(3)COS(3)…
– Може, досить тих рівнянь? — урвав його господар.
– Але ж відповідь ґрунтується саме на них.
Канґецу-кун розгубився.
– Якщо й справді так, — мовив він, — то, може, вернемося до них пізніше?
— Без формул моє дослідження з механіки не варте й щербатого шеляга. Я ж стільки працював!…
— Ти без вагань викидай ті формули, — спокійно порадив господар.
— Ну що ж, нехай буде по-вашому. Хоч мені й жаль.
— Так буде краще, — Мейтей аж заплескав у долоні. — Перейдемо тепер до Англії. Згадка про «ґалґа», тобто шибеницю, в поемі «Беовульф» [82] дозволяє вважати, що страта через повішення була запроваджена саме в ту епоху. Якщо злочинець випадково не вмирав на шибениці, - пише Блекстон [83] , - то його вішали вдруге. Але дивна річ — в поемі «Видіння про Петра Плугатара» [84] є така фраза: «Хоч би який був лиходій, нема закону, щоб вішати його двічі». Невідомо, кому з них вірити, але існує чимало прикладів, коли через недбальство ката, злочинець не міг умерти відразу. Тисяча сімсот вісімдесят шостого року вішали знаменитого лиходія Фіцджеральда. Однак чисто випадково, коли з-під нього вибили підставку, мотузка ввірвалася. Повторили спочатку — цього разу мотузка виявилась задовгою, ноги злочинця досягли землі і він знову залишився живим. І тільки за третім заходом, уже з допомогою глядачів, кажуть, вдалося його спровадити на той світ.
82
«Беовульф» — англосаксонська епічна поема, в основу якої покладено перекази про врятування Данії від страшного дракона
83
Вільям Блекстон (1723–1780) — англійський юрист, автор «Коментарів до англійських законів»
84
«Видіння про Петра Плугатара» (1362) — алегорична поема англійського поета Вільяма Ленґоенда (1330–1400?)
— Ого! — пожвавішав Мейтей.
— Оце так справді не щастило, — пожвавішав і господар.
— Цікава деталь: кажуть, зріст повішеного збільшується на один сун [85] . Тут помилка виключена, лікарі все точно визначили.
— О, це наукове відкриття! Повісити б отак на хвилину, приміром, Кусямі-куна, — може б, підріс на один сун і став би, як усі нормальні люди, — і Мейтей глянув на господаря. Той, всупереч сподіванню, цілком поважно запитав:
— Kaнґецу-кун, а чи траплялися випадки, коли повішені витягувалися на цілий сун і потім оживали?
85
Сун — міра довжини, 3,03 см
— Це неможливо. Коли людину вішають, у неї розтягується спинний мозок, коротко кажучи, хребет не стільки видовжується, як розривається.
— В такому разі я на це не пристаю, — відмовився господар від свого наміру.
Доповіді не було кінця-краю, доповідач напевне торкнувся б і фізіологічних процесів у тілі повішеного, але Мейтей так настирливо вставляв свої безглузді зауваження, а господар так відверто позіхав, що Kaнґeцy урвав на півслові й подався додому. Ясна річ, я не міг узнати, як увечері поводився Kaнґeцy, як його красномовність вразила слухачів — усе це відбувалося далеко від нашого дому.