Звірослов
Шрифт:
– Вікторе?
– Ви вже тиждень не приходите. Я злякався, що щось сталося.
– Не переживайте. Я поки не збираюся вмирати.
Віктор тупцює на вхідному килимку Антоніни Василівни. Цей килимок колись був її улюбленою нічною сорочкою.
– Може, хочете чаю з печивом?
Віктор заходить у коридор і чемно роззувається.
У цій квартирі за сорок
– Ви скучили за мною?
– питає Антоніна Василівна і всміхається. Їй раптом стає добре і затишно.
– Я звик з вами сперечатися, - Віктор теж усміхається. У його очах з’явився звичний глузливий вогник.
– Що ж, давайте посперечаємося.
– Давайте.
Антоніна Василівна похапцем пристелює ліжко, одночасно при цьому відсуваючи ногою купу книжок на підлозі в куток.
– Сідайте в крісло біля вікна. Воно спеціально для гостей.
Віктор сідає в крісло.
– Що ви зараз читаєте?
– питає.
– Увічливість вам не пасує, Вікторе. Зі мною не обов’язково говорити про книжки.
– Мені дійсно цікаво.
– Я вже не читаю нічого нового. Тільки перечитую.
Антоніна Василівна ставить на журнальний столик тарілку з вівсяним печивом і два горнятка.
– Ви п’єте чай з цукром?
– Без.
– Скільки вам років, Вікторе?
– Двадцять. А вам?
– Двадцять п’ять.
– Виглядаєте молодшою.
– Дякую.
Жучка з недовірою поглядає на гостя.
– Що ви цілими днями робите, Антоніно Василівно?
– Старію.
– Це, напевно, дуже нудно.
– Ну чого. У п’ятницю я була на дискотеці, наприклад.
– На дискотеці?
– Ви здивовані? Так, на дискотеці. І мала шалений успіх у кавалерів.
– Вітаю, - Віктор відкидається на спинку крісла.
– Але я вам не вірю. Ви не вмієте танцювати.
Антоніна Василівна обурливо сплескує в долоні.
– Я вмію танцювати! Деякий час я танцювала в народному ансамблі, я казала.
– На дискотеках грають «подоляночку»?
– Слухайте, нахабний молодий чоловіче! Не обов’язково вміти танцювати, щоб мати успіх у кавалерів!
Віктор встає з крісла.
– Покажіть, як ви танцюєте.
Він демонстративно виходить на середину кімнати.
– Ходіть сюди. Потанцюємо.
– Йдіть до дідька!
– Боїтеся?
– Я нічого не боюся.
Антоніна Василівна стає навпроти Віктора.
– Тільки прошу без викрутасів задницею.
– Як скажете.
Антоніна Василівна з першого ж кроку наступає йому на ногу.
– А що ми взагалі танцюємо?!
–
– Повільний вальс.
– Ненавиджу повільний вальс.
– Як давно ви танцюєте?
– З восьми років.
– А чого взагалі почали?
– Мою двоюрідну сестру віддали на бальні танці, але вона соромилася ходити туди сама. Я мав супроводжувати її тиждень для підтримки. За цей тиждень сестра кинула танці. Я залишився.
– Чого?
– Не знаю.
– Ви самі? У вас немає чоловіка, дітей?
– Нікого нема.
– Ну так, я розумію. З вами дуже тяжко.
– Не так тяжко, як здається. Просто мені ніхто не був потрібен.
– А зараз?
– Зараз тим більше.
– Ви обманюєте або мене, або себе.
– Я ніколи не обманюю.
– Який танець вам подобається найбільше?
– Самба і румба.
– Який найтяжче танцювати?
– Повільний фокстрот.
– А я ненавиджу повільний вальс.
– Я вже це чув. Чому? Повільний вальс найгарніший з танців.
– Вальс заромантичний для мене.
– Дивно. Жінки, як правило, романтичні.
– Я не жінка. Я стара баба.
– Чому у Жучки такий куций хвіст?
– Жучці прищемило хвіст дверима ліфта. Вона з переляку шарпнулась і залишилась при своїх інтересах. Відтоді боїться в ліфт заходити. Збігає наниз по сходах.
– Мудра.
– Ні, просто має добру пам’ять.
Антоніна Василівна приносить ще чаю.
– Ну, і як я танцюю?
– питає вона у Віктора.
– Жахливо. А все тому, що опускаєте голову.
– Я слідкую за ногами. Щоб вони не заплутались.
– Не треба слідкувати за ногами. Треба слідкувати за ритмом. І за партнером. Партнер веде - партнерка йому підкоряється.
– Я не звикла комусь підкорятися.
Віктор знизує плечима.
– Це всього лиш закони танцю.
– Не робіть різких рухів! Повільно поверніть голову і подивіться у вікно.
– А що там?
– Дві ворони. Сидять на електричному дроті.
– І що тут такого?
– Я часто їх бачу. Майже кожного дня. Постійно. Вони прилітають сюди подивитися на мене.
– Навіщо ви їм, Антоніно Василівно?
– Я теж себе це питаю. Навіщо я їм?
Навіщо я їм?
Антоніна Василівна дивиться на воронячу пару, а та на неї. Цікаво, скільки ворони живуть? Напевно, так, як люди. Значить, це може бути та сама пара. Антоніна Василівна добре її пам’ятає.